Він обстоював християнство традиційне й водночас сучасне. Християни не просто не можуть відгородитися від світу. Вони мусять залучити всі його аспекти від мистецтва до бізнесу й політики, від сім'ї до освіти із чітким світоглядом, сформованим на історичній, ортодоксальній доктрині
— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.
Клавні підтвердив властиве людям почуття відчуження", яке опису вав Камю. На відміну від оптимістично налаштованих лібералів, Камю реально дивився на життя. Клавні також стверджував, що «абсурдне існування» не благородство, а прокляття. Відчуження — не просто суб'єктивна реальність, а вирок, прокляття за бажання жити без Бога. Він пояснив з погляду християнства, чому цей світ нас не задовольняє, і ще до теми каяття пройшовся біблійною історією від створення до падіння.
— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.
Уже в січні 1970 року, навчаючись на другому курсі, Тімоті розумів, що більше не може жити подвійним життям. Він читав книжки Inter-Varsity й товаришував зі студентами цього товариства. Лишалась одна перепона: що, як він зустріне своє кохання когось, хто наповнить його життя сенсом, а християнство не дозволить їм бути разом? Чи не зробить така заборона самотнього юнака ще більш самотнім?
— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.
У роки навчання в коледжі, інтелектуальне й моральне забарвлення яких відрізнялося від дитячих років в Evangelical Congregational Church, Тімоті почав сумніватися в християнстві. Проблема була не лише в голові, а й у серці: він просто не мав будь-якого справжнього почуття до християнства. Два роки маявся між жорсткою євангельською вірою матері, якої не відчував, і прогресивною екзистенційною теологією його професорів, що не давала йому інтелектуального задоволення.
— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.
У нього було те, що греки називали мегалопсихія душі. Черчилль не був відданим християнином, ніколи не вірив у сумнівну метафізику Нового Заповіту і, навіть коли якийсь прелат великодушно назвав його «стовпом Церкви», одразу чесно заперечив: навряд чи стовп швидше аркбутан.
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
Ось він аналізує фарисеїв: «Їхні провини численні. А чиїх провин небагато? І той, хто з усією християнською правдивістю заручиться, що вони більш нечестиві за нього самого, вчинить той самий злочин, за який щойно засуджував інших».
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
Що ж робить спокусу влади аж такою на позір нездоланною? Можливо, річ тут у тому, що влада пропонує легку заміну важкому завданню любові. Здається, легше богом бути, ніж Бога любити, легше людьми керувати, ніж їх любити, легше життям володіти, ніж його любити. Ісус запитує: «Чи любиш ти мене?» Ми запитуємо: «Можна, щоб оці два сини мої сіли у Твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч Тебе?» (див. Мт. 20:21).
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.
Ми постійно чуємо від інших та й самі собі кажемо, що мати владу – за умови, що її використовують для служіння Богу і ближнім, – це добре. На підставі такого обґрунтування відбувалися хрестові походи, запроваджували інквізицію, поневолювали індіанців, прагнули надзвичайно впливових посад, споруджували єпископські палаци, величні собори та пишні семінарії, чинили багато моральних маніпуляцій із совістю.
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.
Одним з найбільших проявів іронії в історії християнства є те, що його лідери постійно піддавалися спокусі влади – політичної, військової, економічної, моральної, духовної, та при цьому й далі говорили від імені Ісуса, який за свою божественну владу не тримався, але спустошив себе і став таким, як ми. Спокуса вважати владу знаряддям, придатним для проголошення Євангелія, – чи не найбільша з усіх.
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.