Світська література

Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію

Борис Джонсон

Джонсон, Борис. Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію. (Харків: Віват, 2019) — С.400
Є відомий вислів Черчилля: «Написання книжки це пригода...
Пригадую, коли мені було десь 15 років, я читав нарис психолога Ентоні Сторра, у якому він стверджував, що найбільшою і найважливішою була Черчиллева перемога над самим собою...
Мій довгий ланч із онуком Черчилля Ніколасом Соумзом уже добігає кінця...
Його образ має значення не лише для політиків, які заявляють підтримку його ідеалам, а й для людства загалом...
Відчуваєте полегшення та ентузіазм, з якими він виплеснув пігмент на полотно...
Біля стіни висока шафа з відкритими полицями, де колись була розміщена численна колекція кубинських сигар, а тепер там сотні стиснутих і зім’ятих тюбиків фарби, викладені рядами...
У 1958 році він запропонував допускати на рівних умовах жінок до навчання у коледжі Черчилля у Кембриджі й сказав Джоку Колвілю: «Коли я замислююсь над тим, що жінки зробили для війни, я відчуваю певність – вони заслуговують на рівноправне ставлення до себе». (Коледж зреш тою допустив жінок до навчання у 1972 році.)...
Як колоніальний секретар у 1921 році він оголосив, що в межах Британської імперії «не повинно бути жодних бар’єрів у вигляді дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри чи релігійних переконань, які заважали б будь-кому досягнути реалізації свого потенціалу»...
Якщо ви хоч трішечки засумнівались у силі любові між Вінстоном та Клементиною Черчилль, вам слід поглянути на ті незлі ченні записки й любовні листи, що вони їх адресували одне одному протягом усього свого подружнього життя...
А щодо народження Ізраїлю, у якому Черчилль виконав свою акушерську роль, що ж: ваш погляд залежатиме від екзистенційного питання, чи вірите ви у цінність єврейської держави...
Хай там як, він заперечував, що вніс «чужорідну расу» до Палестини...
У його уявленнях євреї та араби жили пліч-о-пліч...
Черчилль захоплювався євреями, як це без щонайменшої зернини сумнівів продемонстрував сер Мартін Гілберт: він наймав їх на роботу, насолоджувався їхньою компанією та вірив у єврейську вітчизну...
Як він писав у газетній статті у 1920 році: «Комусь евреї подобаються, а комусь — ні, проте жоден наділений розумом не засумнівається у тому факті, що вони є найнепереборнішою і найславетнішою расою, що будь-коли з’являлась на землі»...
Якщо вже на те пішло, не думаю, що ті пожертви хоч якось вплинули на погляди Черчилля стосовно єврейства або ж на ухва лені ним рішення щодо ситуації у Палестині...
Євреїв – геть, ка казали вони. Як пізніше зазначив Абба Евен, палестинці ніколи не втрачають можливості втратити можливість...
Що викликало чудернацьку заяву? Частково — ідеалізм...
Проте, як відзначав Волтер Рід, між 1914 і 1919 роками площа поверхні світу, якою правила Британія, збільшилася на 9 відсотків...
Спадщина Черчилля на європейському континенті феноменальна та родюча...
І в цьому він був дивовижно послідовним упродовж усього свого політичного життя...
У Цюріху в 1946 році Черчилль сказав: Нашим обов’язком є побудувати подобу Сполучених Держав Європи…...
У жовтні 1942 року, у розпал війни, Черчилль написав листа Ентоні Ідену, у якому змалював своє бачення повоєнного світу...
Значно краще для нас взяти участь у тих обговореннях, аніж залишитись осторонь і дозволити подіям пропливати повз… У французів є приказка: «Les absents ont toujours tort»...
Саме його ідеї торжествують сьогодні, його уявлення про свободу і демократію перемогли...
До 1954-го Черчилль перебував під постійним прихованим тиском полишити посаду...
Проповідуймо, чим живемо, живімо тим, що проповідуємо...
Черчилль переконував Монтгомері, що захоплену німецьку зброю слід зберегти таким чином, аби була змога у слушний момент повернути її денацистизованим німецьким військам і використати для нападу на Совєти. Усе це залишалося у таємниці до 1998 року, та, мабуть, добре, що так воно й було...
Понад 1,5 тисяч жителів загинуло та 24 тисяч залишились без домівок тільки у Потсдамі...
У ніч 14 квітня того року Королівські повітряні сили скинули 1780 тонн високовибухових снарядів з 500 ланкастерських бомбардувальників...
Слова Черчилля сягали глибин людських душ, коли Британія була сама, коли боролася за виживання, – і він достукувався до кожного та втішав так, як не умів жоден інший промовець...
Особовим складом та бойовою здатністю Британія тепер ма ла вигляд карлика порівняно з Росією та Америкою...
Він вишикував генералів: Брука, Монтгомері, Сімпсона усього близько двадцяти, та одного репортера зі «Старз енд страйпс»...
Гітлер і Сталін залишалися сидіти у своїх бункерах, натомість Черчилль робив усе, аби був якийсь рух...
Це пояснює його любов до самітів, його дивовижні маршрути Другої світової війни...
Коли у серпні 1942-го він вирушив до Москви зустрітися зі Сталіним і пояснити, що того року не буде жодного другого фронту, радянський вождь уїдливо та немилосердно поглумився: «Ви, британці, боїтеся бійки. Вам не слід думати, що німці -якісь надлюди. Рано чи пізно вам доведеться устрягнути в бій. Неможливо виграти війну без боротьби»...
Британії став об’єктом сорому вдома та глуму за кордоном...
Як висловився Макс Гастінгс: «Чимало британських офіцерів усвідомлювали, що їхнім солдатам із цивільних бракувало волі та відданості справі, яку проявляли німці та японці»...
Тим не менш Черчилль хотів переконатися напевне...
Ми битимемось у Франції, воюватимемо у морях та океанах, захищатимемось зі зростаючою впевненістю й посиленою міццю в небі, ми оборонимо свій острів, хай би якою була ціна...
Так зародилася непохитна пропаганда об’єднання «англомовних народів», із його англо-американською особистістю в ролі уособлення цього союзу...
оли американець, борець за помірковане вживання, якось повідав йому: «Направду сильний напій кусається й жалить, Черчилль відповів: «Я шукаю такий напій усе як гадюка», своє життя»...
Із пошани до обмеженості Рузвельта у рухах обидва лідери сиділи поруч, пліч-о-пліч, співали й молилися, і Черчилль, надягнувши окуляри у чорній роговій оправі, зачитував слова...
Для Білого дому це, мабуть, звучало дещо зухвало. Ніхто у Вашингтоні не брав на себе жодних зобов’язань щодо вступу у ще одну світову війну, вже не кажучи про те, щоб посилати туди американських вояків...
Британці прибули дещо зарано...
Саме завдяки Черчиллю (а у критичні моменти тільки завдя-ки йому) Британія справді трималася на поверхні...
«Гітлер або успішно вторгнеться, або зазнає поразки. У разі невдачі він буде змушений іти на схід, але він її таки зазнає»...
Поглянувши на такий хід розмови та на улесливу, марно-погрозливу відчайдушність, Рузвельт дійшов висновку, що Британію дійсно от-от спіткає доля решти європейських країн, а утакому разі який, зрештою, сенс посилати есмінці, якщо їхні гармати згодом просто повернуться у бік США?...
Різниця між Черчиллем та іншими полягала у тому, що він діяв відповідно до підказок своєї інтуїції...
До своїх рішень він приходив не випадково, а внаслідок серйозних обмірковувань та досліджень...
Він, здавалося, ніколи не брехав, не обманював, не чинив підступно, уже не кажучи про мотивацію фінансовою вигодою...
Вороже ставлення до комуністичної ідеї для Черчилля було май же безтямним...
Певною мірою всі політики є азартними гравцями...
А проте іноді колеги були йому вдячні за таку орлину пильність...
«Розумієте, я не терплю вкладатися спати вночі, відчуваючи, що не зробив за день нічого корисного. Це те саме відчуття, коли лягаєш у ліжко, не почистивши зуби»...
«Ось іде Вінстон Черчилль, із його 100-сильним розумом»...
Він прочитав щонайменше п’ять тисяч книжок і тримав у своїй слонячій пам’яті стільки поетичних творів, що люди вважали його якимось музичним апаратом: просто натисни кнопку і слухай...
Цей принцип категорично не притаманний Черчиллю...
До того часу, зморені, ви уже слабнете...
ЛСГ, – завершує він свого листа, що, як ви дізнаєтесь згодом, означає «Ламайте Собі Голову», припис, що він його часто використовує у листуванні з колегами...
Механізми рятують життя, — казав він на початку 1917-го, ще ДО ТОГО, ЯК танк довів це ділом...
Танк – надзвичайний прорив в історії британських досягнень...
Так розпочалося виробництво наземних машин...
Черчилль частково черпав натхнення із науково-фантастичних творів Герберта Веллса та змальованих ним броненосних «наземних кораблів»...
Однією з найцікавіших та найпривабливіших його рис є те, що значну частину енергії він спрямовував не тільки на уникнення війни, а й на впровадження інновацій – технічних та наукових, що могли б мінімізувати удар війни по людській природі. Війна є батьком для багатьох речей, а співчуття Черчилля було матір’ю винахідливості...
«Що відбувається, коли ми сідаємо за стіл вечеряти, чи йдемо до теплої домівки, чи вкладаємося спати? запитував він членів парламенту. Близько тисячі чоловіків — англійців, британців, людей нашої крові — штабелями падають кривавим лахміттям»...
Черчилль вірив, і правильно робив, що у сутичці необхідно дати ворогові зрозуміти, що він програє, потрібно усіма можливими засобами донести до нього цю свою налаштованість...
У передмові до праці про історію Другої світової війни Черчилль наводить свій славнозвісний принцип: нації потрібно проявляти «у війні — рішучість, у поразці — виклик, у перемозі — великодушність, у мирі — добру волю»...
Країна без засобів змін є країною без засобів для свого збереження...
На мій власний погляд, Черчилль мав дуже чітку політичну індивідуальність і незмінний набір принципів...
Як сказав Черчилль: «Страхування використовує диво перероз поділу для порятунку мас»...
У боротьбі з безробіттям (яке згодом було десь на рівні 8 відсотків і фактично без жодної грошової допомоги його жертвам) допомогло заснування перших бірж праці...
Варто було лише глянути на Черчилля, і одразу було помітно істотну різницю між його поглядом на життя та мертвотною серйозністю, одноманітністю і помпезністю нацистів...
Щоб мобілізувати демократію до війни, треба бути людиною від народу, і Черчилль зумів бути людиною з народу, як ніхто інший зпоміж його сучасників...
«Ми творимо форму нашим домівкам, а згодом наші домівки творять форму нам»...
«Я готовий зустрітися зі своїм Творцем, але ще питання, чи мій Творець готовий до тяжкого випробування зустріччю зі мною»...
Він мав привернути увагу, підбадьорити, дати поштовх; якщо треба – змусити сміятися, і то сміятися з ворога...
Вона приборкувала його нестримність, змушувала більше зважати на інших і менше зациклюватися на собі, допомогла роз-крити в його характері чесноти, привабливі та гідні захоплення...
Він не досяг би всього без неї...
Я здивувався б (хоч би що казали), якби почув, що Черчилль щось таке утяв сам...
Майже весь час Клементина віддавала Черчиллю, котрий був у родині, як висловилася Мері Черчилль, «на першому, другому й третьому місці»...
Складається враження, що ця жінка була цілковито пов’язана з життям і кар’єрою свого чоловіка — не лише у любові до нього, а й будучи твердим кулаком для його ганьбителів...
Лестері, запевнивши виборців: «Багато хто вважає його суто воєнно налаштованим, але я знаю його дуже добре і переконана – він не такий...
Це слова ображеної жінки. Клементина не була декором, а мала мудрість дерева, повного сов, і цей шлюб став не катастрофою, а тріумфом...
У 25 років Черчилль уже написав п’ять книжок і безліч статей, став членом парламенту, був репортером у численних воєнних кампаніях, прочитав чимало добре оплачуваних лекцій...
І ось вони на самоті в цьому храмі, як, мабуть, здається дівчині, уже нестерпно довго — і досі нічого так і не сталося...
Нелегко собі уявити, чим завдячує світ няні Вінстона Черчилля...
У нього було те, що греки називали мегалопсихія душі...
Коли в 1932 році він повернувся з Нью-Йорка після того, як мало не загинув під колесами автомобіля, йому подарували «даймлер»...
Не те щоб Черчилль ніколи не усвідомлював своєї поведінки...
Разом із Черчиллем на фронт доправлялись: його особиста ванна, великі банні рушники, фляга гарячої води, коробки з їжею від «Фортнум і Мейсон», великі шматки солонини, сир стілтон, вершки, шинка, сардини, сухофрукти і великий м’ясний пиріг, не кажучи вже про персикове бренді та інші спиртні напої...
Гітлер продемонстрував те зло, якого можна досягти засобами риторичного мистецтва...
Це не кінець. І навіть не початок кінця. Але це, мабуть, кінець початку...
«Слухачеві більш до вподоби короткі, домашні та звичні сло ва повсякденного вжитку, – каже він. — Коротші частинки мови зазвичай давніші...
Якось груп-кептен А. Телбот, який відповідав за контркампанію проти німецьких субмарин, зухвало засумнівався в статистичних даних стосовно затоплених німецьких підводних човнів...
Черчилль переконував, що вся суть боротьби нації полягає у відстоюванні давніх англійських свобод і чи не найвищою зпоміж них є право, не боячись свавільного позасудового арешту, висловлюватись про уряд так, як думаєш...
Черчилль часто більш ніж охоче визнавав свої вади...
Письмо (або живопис, або укладання цегли) для його творчо-депресивної особистості було способом утримати на прив’язі «чорного пса» депресії...
Ось він аналізує фарисеїв: «Їхні провини численні...
Він був одним із великих мовних новаторів. Коли світові лідери збираються розглянути кризу, у них відбувається «саміт», на якому вони обговорюють, наприклад, залізну завісу...
Ніколи досі на полях людських конфліктів не було, щоб настільки багато людей завдячували настільки багатьма речами настільки небагатьом...
В одному народ міг стосовно Черчилля бути певен: не існувало нічого, чого він вимагав від збройних сил Британії, та не зробив би сам...
Вона не була маскою, що вимагала зусиль...
Що так стиснуло його пружину?...
У мирний час така поведінка може бути катастрофічною, але виграти війну неможливо без уміння ризикувати, і вже точно неможливо ризикувати без хоробрості...
А в травні 1940-го, незадовго до дебатів щодо Норвегії, до Черчилля в кулуарах підійшов його послідовник Гарольд Макміллан і сказав: «Нам потрібен новий прем’єр-міністр, і ним повинні стати ви». Як висловився Черчилль про момент, коли врешті обійняв посаду: «Здавалося, ніби я крокував у парі з долею...
Черчилль і собі запозичив цю техніку...
А яке в Черчилля ставлення до політичних партій?...
Дітям Вінстон Черчилль зізнавався, що за весь час у них із батьком було не більш як п’ять справжніх бесід — а щирої, душевної розмови так ніколи й не сталось; і завжди існувало відчуття, що він не дотягує до батькових сподівань...
Мабуть, найбільш трагічним прикладом Вінстонових нама гань догодити батькові була історія з годинником...
Черчилль і сам цілком міг би стати герцогом Мальборо...
Будь-яка угода з Гітлером, переконував Черчилль на зібранні Воєнного кабінету, означала б роззброєння флоту та фатальне ослаблення спроможності Британії тримати оборону і завдавати удару у відповідь у далекосяжній перспективі...
У нашому світі сьогодні близько 200 країн, з яких приблизно 120 можуть тією чи іншою мірою похизуватись демократичним ладом, а саме правом виборців вирішувати власну долю...
Девіда Ллойд Джорджа, який відвідав Німеччину, так вразила особа фюрера, що він навіть порівнював його з Джорджем Вашингтоном...
Я переконаний, що кожен із вас буде готовий підвестись і виштовхати мене геть з мого місця, якщо я хоч на мить посмію допустити перемовини або капітуляцію...
Вона не завжди була всім до смаку, проте під час війни людям потрібен був хтось непохитно бадьорий та словесно винахідливий, хто зміг би показати кулака нацистам (або краще сказати: капралові Шикльгруберу та нарцистам!)...
Він мав величезну і майже відчайдушну моральну відвагу, щоб усвідомити: війна — це жах, але підко рення – ще гірше...
Черчилль був переконаний, що тієї самої хвилини, як Британія погодиться на італійську пропозицію посередництва, рушійна сила опору послабиться і невидимий білий прапор замайорить над його батьківщиною...