Центровая Церковь

Здорове богослов’я праці відкидає тенденцію сучасного світу цінувати експертні знання лише в тих сферах, в яких обертається більше грошей і доступно більше влади...

Наша віра змінює саме поняття роботи...

Біблія вчить, що наша робота має значення для Бога...

Християнське світогляд протилежне дуалізму. Християнство – це не просто набір вірувань, необхідних для спасіння душі, а й своєрідна призма до осмислення всього буття...

Законництво веде до дуалістичного християнства...

Західна культура продовжує плекати розмежування між фактами та цінностями, прийняте в епоху Просвітництва...

Зрештою неможливо відокремити слова від справ, тому що сама людина є неподільним цілим, тілом і душею...

Як нам визначити потребу, щоб бути впевненими, що служимо тим, кому слід служити?...

Бажання допомогти бідним народжується в серці, зворушеному благодаттю, серце, яке відмовилося ставити якусь категорію людей вище за інших...

У Старому Завіті Бог каже ізраїльтянам: «Прибульець, що оселився у вас, нехай буде для вас те саме, що тубільець ваш; кохай його, як себе; бо й ви були прибульцями в єгипетській землі. Я Господь, Бог ваш» (Лев. 19:34)...

Християни знають, що всі матеріальні благословення є даром від Бога...

Зверніть увагу: у Біблії дії, що заповнюють основні людські потреби, не просто називаються справами милосердя (див. Лк. 10:37), що вказувало б на співчуття до тих, хто не заслуговує, вони також вважаються справами справедливості, що передбачає відплату...

Жити по правді означає жити у постійному визнанні домагань суспільства до нас; це означає обділяти себе заради блага інших...

Спеціаліст зі Старого Завіту Брюс Уолтке (цаддієломляюче визначення «Праведні (цаддик) готові обділити себе заради блага суспільства; нечестиві готові завдати шкоди суспільству заради своєї вигоди.»...

Християни покликані служити іншим...

Крім того, ці завдання збігаються і з практичної точки зору...

Турбота церкви про незаможних знаходить важливий сенс як спільне свідчення суспільству про Христову перетворюючу любов...

Спільність часто є ще одним правилом християнської поведінки. «Добре, я маю читати Біблію, молитися, зберігати цнотливість і відвідувати збори»...

Сильні спільні переживання формують міцну спільність – наприклад, коли виживають під час повені чи борються фронті...

Євангеліє позбавляє нас надмірної самовпевненості і самоприниження, а натомість дає сміливість і смирення, здатні множитися в нас одночасно...

Як би там не було, доки Євангеліє нас не змінить, ми будемо використовувати людей...

Сьогодні людям, які шукають Бога, потрібно не просто дізнатися про переконання християн, а й побачити втілення християнства окремими віруючими і всією громадою...

Відновити катехизацію...

Не наполягайте на тому, що (1) всі повинні знати точний момент звернення, (2) у всіх повинен бути досвід звернення, який відповідає певному зразку, і (3) всі повинні пережити поводження з однаковим рівнем емоційного напруження...

Навернення, казали вони, завжди має на увазі якесь серцеве переконання у гріховності спроб виправдатися справами і деяка серцева насолода благодаттю у відповідь на Євангеліє благодаті – це і є виправдувальна віра...

Для багатьох церква стала приємним доповненням, а не безпосереднім контекстом християнського життя...

Проповідь Слова обдарованими, підготовленими та уповноваженими церквою служителями та участь у Вечері Господній, що тягне за собою необхідність досліджувати своє серце та взаємну підзвітність, це найважливіші та незамінні способи свідчення, духовного виховання та спілкування з Богом...

У знаменитому уривку До. З. Льюїс описує дуже тісну дружбу між Чарльзом Вільямсом і Рональдом Толкіном. Після смерті Чарльза Вільямса Льюїс відзначав: У кожному іншому є щось таке, чому дає здійснюватися лише третій друг...

Спільність – це ключ до істинної духовності, оскільки ми зростаємо у пізнанні Бога, навчаючись впізнавати одне одного у спілкуванні...

Заклик «подати тіла в жертву живу», який звучить у Римлянам 12:1, 2, зазвичай тлумачиться як вимога індивідуального освячення, але насправді йдеться про необхідність присвятити себе громаді і не жити відокремленими індивідуумами...

Наші моральні якості формуються насамперед основною соціальною спільнотою – людьми, з якими ми їмо, граємо, розмовляємо, радимося та вчимося...

Спільність формує розвиток характеру...

Атеїзм, як і багато інших релігії, теж здатний породжувати окремих осіб надзвичайної моральної величі...

Спільність сама собою один із основних способів свідчити, виховувати учнів і навіть переживати близькість з Богом...

Суть учнівства, якщо сказати просто, полягає в тому, щоб стати схожими на людей, з якими ми постійно спілкуємося...

Оскільки Добра звістка викорінює страх і гордість, люди, які ніколи не жили б у світі поза церквою, у церкві ладнають...

Щотижневі служіння будуть плідними і для благовістя невіруючим, і для настанови християн, якщо в центрі стоїть Євангеліє, яке сповіщається зрозумілою суспільству мовою...

Багато пасторів, не розуміючи шляхів людського серця, перетворюють свої проповіді на лекції...

Розуміння Божого всевладдя допомагає нам благовістити, не хвилюючись про результати, оскільки ми знаємо, що навернення залежать не від нашого красномовства...

Отже, є одна проста звістка, яку мають чути і християни, і невіруючі знову і знову: Євангеліє благодаті...

Євангеліє безоплатного виправдання і усиновлення це не просто шлях, яким ми входимо в Царство, це також спосіб зростати на кшталт Христа...

А ефективні церкви так ревно працюватимуть у справах милосердя і справедливості, що зовнішні скажуть: “Ми не можемо без таких церков. Ця церква приносить стільки добра в наше суспільство, що, якби вона зникла, нам довелося б підняти податки...

Наприклад, перед тим як розпочати молитву сповідання, ви можете сказати: «Коли ми сповідуємо гріхи, ми не падаємо під гнітом провини, але хочемо її позбутися...

Готуючи проповідь, уявіть, що вас слухає скептично налаштований нехристиянин...

Бог хоче, щоб світ чув нас, коли ми поклоняємося Йому...

Можна легко скористатися богословськими аргументами, щоб виправдати особисті уподобання та смаки...

По-друге, пам’ятайте, що порядок служіння формується моделлю та ключовими цінностями церкви...

Жан Кальвін усвідомлював, що богослужіння не може формуватися лише богословськими та історичними чинниками...

У Новому Завіті немає еквіваленту книги Левіт. Шотландське сповідання віри 1560 року говорить: «Ми не думаємо, що будь-який порядок проведення церемонії може бути призначений для всіх віків, часів та місць»...

У нас одне покликання – оспівувати хвалу Богу, провіщати досконалості Того, Хто покликав нас з темряви у дивне Своє світло (1 Пет. 2:9)...

Покликання церкви служити безпосередньо Богу, святим і миру – це одне покликання...

Я не зустрічав нікого, хто вчив би про цілісність церковного служіння краще, ніж Едмунд Клауні...

За своєю природою ми схильні віддавати пріоритет одній чи двом метафорам у розумінні церкви та її становища у світі, нехтуючи іншими...

Легко піддатися спокусі думати про людей: «Вони ніколи не стануть християнами»...

Коли люди починають розуміти радикальність Євангелія – те, що і «хороші», і «погані» люди однаково гинуть і можуть врятуватися лише благодаттю, – вони вже не зможуть пишатися і ставитися до інших зверхньо, не заперечуючи при цьому саме Євангеліє...

Дуже важливо, щоб пастор надавав приклад того, як говорити людям про питання віри і як молитися за них...

Пастори повинні постійно пам’ятати про необхідність підбадьорювати та підтримувати членів церкви у дружніх стосунках із невіруючими для служіння Слова...

Скептикам мало одних аргументів, щоб повірити, – їм потрібно побачити розумних, гідних захоплення людей і зрозуміти, що загалом ці особисті риси обумовлені їхньою вірою...

Інакше кажучи, ми зможемо доносити Євангеліє, якщо будемо такими, як оточуючі, і одночасно докорінно несхожими на них, залишаючись на очах і взаємодіючи з ними...

Ми дотримуємося класичного вчення про природу Євангелія: бути християнином – значить з’єднатися з Христом через віру, так що заслуги Його спокутного подвигу стають нашими, а Його Дух сповнює нас і починає перетворювати нас на образ Христів. Ти або християнин, або ні, або ти з’єднався з Ним вірою, або ні, тому що бути християнином – значить, перш за все, знайти становище в Богу...

Коли люди приходять до віри завдяки служінню нерукоположених християн, вони приєднуються до такого ж служіння, і церква зростає кількісно та якісно...

Ми також знаємо з Біблії та історичних даних, що найбільше євангелія поширювалась завдяки простій дружбі...

Дім міг використовуватися для систематичного навчання і настанови (Дії 5:42), запланованих зустрічей для проповіді Євангелія знайомим і сусідам (Дії 10:22), молитовних зборів (Дії 12:12), стихійних євангелізаційних зборів (Дії 16:32), спілкування з тими, хто зацікавився (Дії 18:26), вечорами, присвяченими навчанню і молитві (Дії 20:7), і спілкування (Дії 21:7)...

У книзі «Благовістя в ранній церкві» Майкл Грін докладно розповідає, як Оріген привів до віри майбутнього святого Григорія Чудотворця...

Грецьке слово еуангелідзо означає благовістити, розповідати людям радісну звістку про подвиг Ісуса заради нас, і в Діях апостолів майже все в ранній церкві так і роблять...

Приклад подібної ідеї звучить в інтерв’ю з Едді Гіббсом та Райаном Болджером із семінарії Фуллера...

Тому ми можемо сказати лише одне: християнська громада тримається на біблійній та реформаторській вісті виправдання людини з Божої милості, що лежить в основі прагнення християн спілкуватися один з одним». Цит. за Бонхеффером Д. Життя в християнському спілкуванні / Пер. П. Ласточкина та Г. Іванової, 2003...

Шість ознак місійної церкви...

Ніхто не продемонстрував це переконливіше, ніж Дітріх Бонхеффер у своїй класичній книзі «Життя в християнському спілкуванні»...

Щоб члени церкви сьогодні бачили себе учасниками місії, церкві необхідно навчити їх трьом речам: (1) сповіщати Євангеліє у своїх колах спілкування, (2) любити своїх сусідів і домагатися справедливості у своїх районах та місті, (3) поєднувати віру та роботу , щоб брати участь у культурі через свою професію...

Гріх вражає насамперед не горизонтальні, соціальні відносини (хоча, безумовно, й у тому числі), а вертикальні: гріх – це зречення Всемогутнього Бога...

Радісна звістка, оголошена Ісусом, полягає в тому, що ми можемо жити з Богом – і це буде найкраще життя, яке по-людськи можливе...

Головною функцією церкви найкраще вважати євангелізацію та підготовку людей бути учнями, щоб потім посилати органічну церкву – християн на звичайних робочих місцях, брати участь у культурному житті, домагатися справедливості та відновлювати Божий шалом...

Кінцевим результатом Божої спокутної роботи у Христі буде повністю оновлений Всесвіт нове небо та нова земля...

Однак, якщо судити з мого досвіду, наша велика міська громада – особливо в перше десятиліття свого існування – була загалом більш ефективною у благовісті невоцерковленим і невіруючим людям, ніж маленька церква, де я раніше був пастором...

Місійні церкви намагаються відтворити ойкос – велику сім’ю, яка складається з дітей, онуків, родичів, ділових партнерів і сусідів, якими була більшість церков за часів Нового Завіту, і наполягають, що служіння має бути неформальним, теплим та органічним...

Домашня церква була основною формою місійної громади у новозавітні часи...

Щоб донести Євангеліє до цього зростаючого постхристиянського світу на Заході, знадобиться більше, ніж благовіствуюча церква – тут знадобиться місійна церква...

Проповідь і вчення церкви повинні показувати, як надії людей у цьому суспільстві можуть здійснитися лише у Христі...

Естетика церковного поклоніння повинна відображати особливості місцевої культури, але при цьому показувати, як християнська віра формує їх та виражається через них...

Наголошуючи на тому, що Бог Сам у Собі спільнота взаємної любові, яка рятує все творіння, вважає Ван Гелдер, ми не сприйматимемо окремих християн як фокус Божої спокутної роботи і зміцнимо розуміння «общинної сутності церкви, а також колективної сутності учнівства»...

Місійна ж церква необов’язково відправляє місіонерів до «нехристиянських» країн, вона розглядає свій власний контекст як нехристиянський (або постхристиянський) і присвячує себе тому, щоб служити свого роду «місіонерською точкою» у власному районі, кварталі, місті...

Марнуючи час на нападки та критику інших церков, ми граємо на руку популярній думці, що всім християнам властива нетерпимість...

ЩО ТАКЕ МІСІОНАЛЬНА МАЛА ГРУПА? Місійне мислення може і має пронизувати всі сфери церковного життя...

Якість, своєрідність і краса нашого общинного життя мають бути основними елементами нашого свідчення та місії у світі...

Отже, християнин – це духовний споживач, який приходить, щоб його насущні потреби були задоволені, та був вирушає додому...

Бог Біблії за своєю природою є Богом, Який посилає, Бог-місіонер. Батько посилає Сина; Син посилає Духа та учнів у світ...

Знайти життя, втративши його; Боже призначення можна виконати тільки якщо залишити зону безпеки...

У своїй консервативній формі церква бездумно захопилася ідеєю релігії як поповнення потреб індивідуального споживача, перетворюючи консервативні церкви на «торговельні центри», що задовольняють нагальні психологічні потреби, де править риторика сучасної психотерапії та маркетингу...

Харві Кокс із Гарвардської школи богослов’я писав: «Бог творить у світі саме політику…...

Бог Отець послав Сина у світ, щоб спасти його, а потім Отець і Син послали у світ Духа...

Спочатку словосполучення missio Dei виникло для позначення вчення Карла Барта про дію Бога у світі...

У сьомій частині ми розглянемо, у чому полягає цілісне служіння...

Центрова церква – це водночас і організм, і організація...

Сприймайте міста як форму соціуму, що має потенціал і виконувати Боже призначення, і егоцентрично бунтувати проти Бога...

Тримайтеся єдиної істинної євангелії, але навчайтеся творчо адаптувати її до різних культурних умов...

Займіть по відношенню до міста та культури позицію, що поєднує і критичну насолоду, і належну обачність, оскільки місто і культура поєднують у собі і спільну благодать, і гріх...

Зрозумійте, що, хоча істину можна висловити тільки в культурних формах, вона все ж таки перевершує культуру...

На думку Кайпера, християни, приймаючись за різні професії, роблять це не як послів організованої церкви і не просто як окремі віруючі…...

Язичники у І-ІІ століттях дивувалися співчуванню християн до хворих та бідних...

Кажуть, Мартіна Лютера запитали: «Що означає бути християнським шевцем?», на що той відповів: «Робити чудове взуття за чудовою ціною»...

Без сумніву, видима церква належить Царству, є частиною Царства і навіть найважливішим видимим втіленням сил Царства…...

Вос відзначає в Біблії три аспекти Царства, які слід тримати разом...

Что мы узнали из этого краткого обзора? Снова в глаза бросается слово баланс...

Не можна відокремити духовне чи церковне життя від світського чи культурного. Кожна грань буття професійна, громадянська, сімейна, матеріальна, сексуальна, фінансова та політична має стати «живою жертвою» Богу (Рим. 12:1, 2)...

Якщо скористатися термінологією Френка Шеффера, духовне відчуження між Богом і людством зникає, коли ми повірили; Він виправдовує нас і приймає Свою сім’ю. Але психологічні, соціальні, культурні та фізичні наслідки гріха залишаються з нами...

Герман Бавінк зауважив, що благодать не прибирає та не замінює природу, а скоріше відновлює її...

Царство Боже – це «сфера Божої рятівної благодаті», потрапити в яку можна через народження згори і віру в Христа (Ів. 3:3, 5; Кл. 1:13)...

У контексті вчення про гріхопадіння ми згадуємо заклик Ісуса до учнів бути сіллю землі (Мт. 5:13)...

Світ сам по собі добрий і існує завдяки спільній благодаті, але разом з тим проклятий...

Джон Мюррей пише, що спільна благодать це «благо будь-якого роду та ступеня, крім порятунку, який цей негідний і проклятий світ отримує з руки Божої»...

Ми повинні зараз, спираючись на подвиг Христа, шукати ґрунтовного зцілення в кожній сфері, яка постраждала від гріхопадіння…...

Майкл Аллен зазначає: «Смерть і гріх обмежують потенціал культури, тому що спотворюють бажання та здібності творців культури, які тепер більше прагнуть поганого, ніж доброго»...

Сад був відданий людям, щоб вони доглядали його і обробляють його (Бут. 2:15)...

У книзі Буття Адамові та Єві велено розмножуватися і панувати над землею (Бут. 1:26-28)...

Доктрина створення світу свідчить про важливість матеріального світу...

Деякі християни утримуються від алкоголю, але при цьому залишаються закоренілими індивідуалістами та споживачами, настільки ж жадібними до матеріальних благ та влади, як і всі інші...

Можна також стверджувати, що найсерйозніша проблема сьогодні для церкви – це наша нездатність порозумітися з невіруючими...

Хіба це не величезна проблема, що в багатьох галузях культури так мало християн? Абсолютно правильно...

Ми покликані стати частиною нового Божого творіння і водночас слугами цього нового творіння тут і зараз...

Платон стверджував, що правильна дія походить від правильного мислення («ми – те, що ми думаємо»), тоді як Аристотель вважав, що правильне мислення слідує за правильною поведінкою («ми стаємо тим, що ми робимо»)...

Але ми все ще маємо запитати: «Звідки взялася ідея прав людини?»...

Мартін Лютер старанно відстоював позицію, що вся світська робота є покликанням від Бога, У своєму тлумаченні 147-го псалма він вчив, що, хоча Бог міг би годувати нас безпосередньо, Він живить нас за допомогою праці інших людей – виходить, фермере, доярка і продавець робить Божу роботу...

Християнство назавжди змінило колишні європейські культури, де найголовнішою цінністю вважалася честь...

Коли церква стає організацією, яка лише пропонує соціальні послуги, душоопіку та інші громадські заходи, багато хто запитує: «А навіщо вона існує?...

Однак усі вони згодні в кількох ключових пунктах: що Царство Боже – це насамперед новий соціальний порядок миру та справедливості, який Бог здійснює на землі зараз, і що церква покликана про це свідчити...

Деякі прихильники трансформаційної моделі вважають, що не зможуть здійснити жодних культурних змін, якщо християни не наберуть політичної сили, проте є багато прикладів того, як церква втрачала життєву силу, коли християнство надто зближувалося з державою...

Девізи на кшталт «Повернемо собі культуру», та й сама фраза «перетворення культури» призводять до очікувань, ніби християни можуть зробити радикальні зміни...

Як зазначає Джеймс Сміт, світогляд формується не лише освітою та переконаннями (акцент неокальвіністів) та не лише завдяки політиці (підхід правих християн)...

Джеймс Сміт, викладач коледжу ім. Кальвіна написав книгу з критикою руху християнського світогляду під назвою «Жага за Царством»...

Богослов Герман Бавінк вважав, що Божа рятівна благодать «не залишається поза чи вище творіння, чи поруч із ним, але швидше… перетворює його цілком»...

Оскільки панування Христа має реалізовуватись у всіх сферах життя – економіці та бізнесі, управлінні та політиці, літературі та мистецтві, журналістиці та науці, юриспруденції та освіті, то християни повинні направити свої зусилля на зміну культури, тобто перетворювати світ у буквальному значенні слова...

У своєму есе «Спільна благодать у науці» Кайпер писав: «Думка Бога формує ядро сутності речей; мислення Бога наказує форму їх існування, їх зовнішній вигляд, закон їхнього життя, їхню долю»...

Зрештою, моя головна мета в аналізі моделей показати, що найкращий спосіб брати участь у культурі можна знайти лише в точці рівноваги між декількома протилежними підходами...

Одна з перших альтернатив, що виникли після занепаду пієтистичної позиції, сягала корінням в ідею християнського світогляду, сформульованого Абрахамом Кайпером з Нідерландів...

До речі, навіть якби соціальні реалії не змінилися, у пієтистичній байдужості до культури є кілька серйозних вад...

Зрозуміло, у певному сенсі це теж модель участі в культурі, оскільки таке ставлення передбачало певне переконання: «Це суспільство не таке, яким має бути...

Бачення міського служіння визнає творчий задум Бога для міст і закликає Божий народ бути градом Божим посеред града людського...

Постарайтеся присвятити один із трьох-чотирьох пунктів проповіді сумнівам і запитанням невіруючих...

Показуйте, що ми живемо належним чином тільки в тому разі, якщо віримо в подвиг Христа і застосовуємо цю віру на ділі...

Багато церков не знають, як виховати своїх членів таким чином, щоб не висмикувати їх із професійної діяльності та не вимагати постійної участі в церковних заходах...

Християнам потрібно прагнути жити в місті не для того, щоб використовувати його в ім’я творення великих церков, а щоб силами церкви творити велике процвітаюче місто...

Для загального блага християни в містах мають бути носіями контркультури...

Міський місіонер Білл Кріспін пояснює чому...

Я впевнений, що багато християн Заходу цураються міста тому, що воно переповнене «іншими»...

На початку служіння церкви Відкупителя ми виявили, що неправильно християнам жаліти місто і навіть шкідливо думати про себе як про його спасителів...

Місто дає нам по-новому зрозуміти силу Доброї звістки...

З’ясувалося, що мистецтво «трапляється», коли між людьми в різних секторах екосистеми мистецтва відбувається складний взаємообмін – зазвичай не під час ділових засідань, а на світських заходах і невимушених бесідах у неформальній обстановці...

Двоє дослідників з Мічиганського університету розділили групу студентів на кілька команд по шість осіб у кожній...

Едвард Глейзер зазначає: «Цінність роботи в добре згуртованому середовищі значною мірою визначається незапланованими зустрічами і випадковими спостереженнями за діями людей, які вас оточують...

Якщо християни хочуть досягати необращених, вони повинні йти в міста...

Якщо церква залишиться здебільшого в передмістях, нехтуючи великими містами, вона ризикує втратити ціле покоління завтрашніх лідерів суспільства...

Неможливо проповідувати місту з передмістя, а з міста передмістю можна...

Після прочитання спеціального звіту про майбутнє міст, опублікованого 2010 року газетою Financial Times, Альберт Молер, президент Південної баптистської богословської семінарії, звернувся до християнської громадськості з доволі різкими словами: Цілком зрозуміло одне: міста там, де люди. Менш ніж за триста років наш світ перейшов від стану, коли тільки 3% жили в містах, до нинішнього, коли кількість міських жителів сягає 80%...

Люди, особливо молодь, хочуть жити в місті...

Інакше кажучи, якби Адам не згрішив, Едемський сад перетворився б на місто, зображене в Одкровенні, і був би ідеальним містом під Божим пануванням...

Багато християн вважають, ніби кінцева мета Христового відкуплення полягає в прагненні повернути нас у природний, сільський світ Едему...

Кожна професія в певному сенсі продовження первісного обробітку Едемського саду...

Найбільше в цьому місті дивує те, що воно не створювалося з нуля...

У Старому Завіті місіонерство було доцентровим, спрямованим ззовні до центру...

Такий відгук викликав у Іони обурення, і Бог викрив пророка в нестачі співчуття до загиблих жителів Ніневії...

У містах більше образу Божого на метр квадратний, ніж у будь-якому іншому місці на Землі...

Судження автора про матеріальний прогрес людства: на його думку, він часто обганяє моральний прогрес, а винахідливість людини, настільки благотворна потенційно, часто переслідує злі цілі...

Вос зазначав, що порочним людське місто робить не щільність населення (справді, це робить його «акумулятором енергій культури»), а його «дух бунтівного сподівання на себе замість Бога і проти Бога»...

Що частіше люди однієї й тієї самої професії збираються разом, то більше виникає нових ідей і то швидше ці ідеї поширюються...

Тому, згідно з Писанням, сутність міста полягала не в кількості населення, а в його щільності. Виходить, місто – це форма суспільства, коли люди проживають у тісній близькості одне до одного...

Оскільки місто концентрує людський дух, воно має двояку природу: у ньому, як під збільшувальним склом, відображається все найкраще і найгірше в людській натурі...

Євангеліє – це найглибша розрада, яку тільки можна запропонувати людському серцю...

У людському серці живуть найпотаємніші бажання, які сучасна реалістична література ніколи не зможе задовольнити: врятуватися від смерті та жити вічно; спілкуватися з іншими істотами на кшталт ельфів, інопланетян чи янголів; віднайти й ніколи не втрачати цілюще для душі кохання...

Такий подвиг – коли хтось віддає життя за іншого – найпереконливіший, найпривабливіший і найчудовіший сюжет, який тільки може бути...

Нерідко можна почути, що в Біблії є кілька різних моделей відкуплення. Я волію називати їх мовами або граматиками, за допомогою яких викладається спасительний подвиг Христа на хресті...

Інакше кажучи, ми показуємо своїм слухачам, що щасливий кінець їхні життєві сюжети можуть знайти лише в Ісусі. Потрібно переказати культурний наратив у Христі...

«Дивна меланхолійність тих, хто не має нестачі», виявлена [Алексісом де] Токвілем, особливо впадає в око сьогодні: хоча ми так добре навчилися розбирати старі наративи (релігія, предмет моєї уваги в першому розділі, була одним таким наративом; націоналізм, який ми розглядаємо в другому розділі, – іншим), коли йдеться про створення нових, нам просто нема чого сказати…...

Філософ Жак Дерріда стверджував: «Сьогодні наріжним каменем міжнародного права виступає… священність людини як ближнього… створеного Богом…...

Лютер у Великому катехізисі показує, що ідолопоклонство (порушення першої заповіді) є не що інше, як надія виправдатися чим завгодно, крім Ісуса...

Ідея про те, що гріх не просто порушення закону, а любов, віддана тому, що її зовсім не варте, виявляється більш переконливою для багатьох людей у сучасній культурі...

Ми вже згадували про вражаюче осяяння Девіда Фостера Воллеса: «У повсякденних окопах дорослого життя насправді немає атеїзму. Не буває такого, щоб людина не поклонялася чомусь...

Наприклад, у своїй знаменитій книжці про Сполучені Штати Америки Алексіс де Токвіль зазначав, що американці впевнені: процвітання може принести вище щастя...

Жодна культура не має у своєму розпорядженні необхідний набір переконань, щоб прийняти Євангеліє, яке проголошує: Бог святий і зобов’язаний покарати гріх, але водночас сповнений любові й не хоче карати, тому Христос і помер замість нас, явивши Бога праведним і виправдовуючи того, хто вірує в Ісуса...

Місіолог Девід Хессельгрейв виводить три основні способи переконань...

Контекстуалізоване спілкування адаптується до системи переконань слухачів...

Слухаючи, я отримував чотири види відгуків...

Істину не можна просто проголошувати у вакуумі, вона має виражатися у вигляді відповіді на запитання конкретної групи людей, а для цього потрібно розуміти їхню культуру...

Активна контекстуалізація – це триступеневий процес: входження в культуру, викриття культури і заклик до слухачів...

Френсіс Шеффер часто говорив про відмінність між визначеною Біблією «формою» і «свободою» культури: «У всьому, що Писання не наказує стосовно церковної форми, ми здатні перебувати під керівництвом Святого Духа в даному часі й місці»...

Кілька років тому я проводив одруження, де наречений належав до англомовної культури, а наречена була латиноамериканкою...

Релігія («я підкоряюся, тому прийнятий») призводить або до гордині, якщо ми живемо відповідно до стандартів, або до комплексу неповноцінності, якщо слідувати стандартам ми нездатні...

У заключення Карсон пише: «Ми не маємо права вибирати тільки один із цих мотивів і робити натиск виключно на нього»...

Нарешті, іноді звучить заклик прийти до Бога просто з бажання бути коханим...

Іноді лунає заклик прийти до Бога зі страху суду і смерті. Євреїв 2:14-18 говорить, що Христос врятував нас від рабства страху смерті. У Євреїв 10:31 сказано, як жахливо потрапити під суд живого Бога...

Підсумуємо: істина про Бога («ви думаєте, що знаєте Бога, але це не так»), істина про гріх і потребу в порятунку («ви намагаєтеся врятувати себе, але вам це не під силу»), істина про Ісуса («Він є Месією – Царем, який прийшов здійснити спасіння замість вас») і заклик відповісти на ці істини покаянням і вірою в Нього...

Однак у кожній культурі євангелістові, місіонерові, який організовує церкву, і просто християнину важливо бути якомога гнучкішим, щоб Євангеліє не виглядало без необхідності чужорідним і неприйнятним для цієї культури...

Будь-яка культура це надзвичайно складна суміш дивовижної істини, спотвореної напівістини та відвертого опору істині...

У кожній культурі тією чи іншою мірою присутнє так зване «загальне одкровення», або «загальна благодать», – неспасительне пізнання про Бога і подобу Йому, якими Він наділяє всіх, хто носить Його образ...

До Римлян 1 і 2 доносять цю думку: всі згрішили і втратили Божу славу – юдеї та язичники однаковою мірою втрачені...

Говорячи, що в одному питанні Біблія абсолютно права, а в іншому її вчення застаріло, ми абсолютизуємо культуру і звеличуємо її авторитет над Біблією...

Усі християни тією чи іншою мірою виявляються жертвами такого мислення залежно від особливостей характеру, досвіду та культурного середовища...

Іноді проповідь здається нам нудною, бо вона занадто затягнута (або, навпаки, коротка), щоб захопити слухачів...

Істини Євангелія – не плід тієї чи іншої культури, а критерій, за яким потрібно судити про всі культури...

Місіонер Г. Лінвуд Барні, говорячи про культуру, вдається до образу цибулини...

Обґрунтована контекстуалізація показує людям, як сюжети їхніх життєвих історій можуть завершитися щасливо тільки в Ісусі...

Коли ми вміло і цілеспрямовано контекстуалізуємо, то показуємо людям, як вихідні культурні наративи їхнього суспільства і надії їхніх сердець можуть вирішитися і знайти задоволення в Ісусі...

Контекстуалізація не означає «дати людям те, що вони хочуть чути», як часто стверджується...

Пробудження трапляється, коли група людей, які загалом вважають, що вже знають Євангеліє, виявляють, що насправді вони його знають не зовсім добре...

Подумайте над розповіддю про Давида і Голіафа...

Проповідуйте Христа з будь-якого уривка Писання. Головний спосіб уникнути повчальних проповідей – бачити Ісуса в будь-якому місці Писання, розуміти сенс біблійного тексту у світлі подвигу Христа...

Ісус був настільки святим, що повинен був померти за нас; ніщо інше не могло б задовольнити Його святість і праведність...

Яскраві, разючі повороти в житті людей і несподівані розмови спонукають інших глибше замислитися над своїм життям і викликають духовну спрагу й очікування змін у громаді...

Четвертий спосіб проникнення Євангелія в серця людей у церкві – найпростіший, найнеформальніший шлях і в минулому серед християн називався бесідою...

У цьому розділі (та й у всій книзі) я використовую слово «релігія» як синонім до слів «моралізм» і «легалізм»...

Явний непомірний страх, занепокоєння або розчарування, коли наші ідоли під загрозою...

Ідолом можуть стати і блага – сім’я, досягнення, робота і кар’єра, романтичні стосунки, обдарованість і навіть служіння Євангелія, якщо ми перетворюємо їх на найвище благо, щоб здобути радість і відчуття значущості, яких відчайдушно потребуємо...

Едвардс стверджував, що якщо понад усе ми любимо свою сім’ю, то віддамо перевагу її благополуччю перед благополуччям інших родин; якщо понад усе ми любимо країну, то віддамо перевагу інтересам своєї батьківщини перед інтересами інших країн; якщо понад усе ми любимо себе, то станемо служити своїм інтересам, замість того, щоб піклуватися про потреби інших...

Люди зазвичай переконують інших бути чесними одним із типових способів: «Якщо брехатимеш, прогнівиш Бога і розлютиш людей», або: »Якщо брехатимеш, станеш, як ті жахливі люди, що постійно брешуть, а ти ж хочеш бути кращим за них!»...

Найефективніший спосіб звернути на себе увагу людей епохи постмодерну, викрити номінальних християн, розбудити християн, які «дрімають», і навіть потішити вірних християн усіх одночасно – це звіщати Євангеліє як третій шлях до Бога, відмінний і від релігії, і від безрелігійності...

Одна з найбільш фундаментальних ідей Мартіна Лютера полягала в тому, що релігія – це природний стан людського серця...

Апостол описує три способи життя за Старим Заповітом: (1) бути буквально необрізаним (язичники й ті, хто не підкоряється Божому закону); (2) бути обрізаним тільки по плоті (коритися Божому закону, спочивати в ньому й уповати на дотримання закону); (3) бути обрізаним серцем (підкорятися Божому закону у відповідь на спасительну благодать Бога)...

Пробудження необхідне з тієї причини, що релігія («Я підкоряюся, тому Бог мене приймає») різко відрізняється від Євангелія («Бог приймає мене через Ісуса Христа, тому я підкоряюся»), будучи при цьому вельми майстерною підробкою...

Християни часто розумом вірять: «Ісус мене приймає, по-цьому я буду жити побожно», але їхнє серце і поведінка керуються принципом «я живу побожно, тому Ісус мене приймає»...

Євангеліє, з одного боку, закликає нас критично оцінювати всі культури, включно зі своєю власною (оскільки істина реальна й об’єктивна)...

Сила Євангелія діє двома шляхами...

Істина без благодаті – не справжня істина, і благодать без істини – не справжня благодать...

Євангеліє це не просто ази християнської поведінки, а християнське життя «від А до Я»...

Він знищить усяке гноблення...

Фахівець з Нового Заповіту Саймон Гатеркоул пропонує такий зміст Євангелія, як його подавав Павло поряд з іншими новозавітними авторами:...

Царська гідність Ісуса не схожа на правління земних владик, бо Він розширює Свій вплив терплячим служінням, а не примусовою владою...

Д. А. Карсон (The Difficult Doctrine of the Love of God [Wheaton, III.: Crossway, 2000], 39, 43) пише: «Отже, Бог відкривається нам як Той, чия любов навіть у вічності, ще до створення будь-чого, була орієнтована на іншого, чого не можна сказати, приміром, про Аллаха. Водночас, оскільки Бог Біблії єдиний, така множинність у єдності не скасовує Його абсолютно доречну самозосередженість…...

Можливо, тут буде корисною ілюстрація. Уявіть, що ви граєте з оркестром, але звук виходить моторошний, тому що інструменти засмучені...

Вірити в Ісуса не означає більше старатися; це означає перенести свою довіру з самих себе на Нього...

Немає нічого зворушливішого за жертовність, коли один віддає своє життя заради порятунку іншого...

Тому Він вписав Себе в історію людства як головного героя (Ів. 3:16)...

Однак згідно з християнським світоглядом ми віримо, що Бог не просто розповідає про Себе...

К. С. Льюїс писав, що якщо Бог є, то наше ставлення до Нього безумовно не схоже на ставлення мешканців першого поверху до сусідів зверху...

Уявіть жінку бідну вдову, у якої є єдиний син...

Хоча Бог тільки один, у Його сутності є три особистості: Отець, Син і Святий Дух...

На запитання «що таке Євангеліє?» є дві основні відповіді...

Євангеліє – це радісна звістка про те, що Бог здійснив наше спасіння через Христа, щоб у нас із Ним були правильні стосунки і, зрештою, всі наслідки гріха у світі були знищені...

У ЄВАНГЕЛІЯ Є ДВА РІВНИХ І ПРОТИЛЕЖНИХ ВОРОГИ Тертулліану, одному з давніх отців церкви, приписують слова: «Як Христос був розіп’ятий між двома розбійниками, так і Євангеліє вічно розп’яте між двома помилками»...

Євангеліє має на увазі не те, що ми робимо, а те, що зроблено для нас...

Але справи любові, хоча в них і втілюються євангельські істини і їх неможливо відокремити від проповіді Євангелія, не слід ототожнювати з самою Доброю звісткою...

Відтоді, як я прочитав знаменитий вступ Джеймса Пакера до трактату Джона Оуена «Смерть смерті у смерті Христа», мені подобається одна з його тез Євангелія: «Бог рятує грішників» – як прекрасний виклад Євангелія: Бог рятує грішників. Бог – триєдиний Господь – Отець, Син і Дух; три Особи, які діють разом у безмежній мудрості, повновладній могутності та любові заради порятунку обраного народу: Отець обирає, Син виконує волю Отця через спокуту, Дух виконує волю Отця й Сина за допомогою відродження...

Усі проблеми людства, по суті справи, наслідок, а їхня причина – розрив стосунків з Богом...

Служіння, у центрі якого стоїть Євангеліє, керується радше богослов’ям, ніж програмами...

Євангеліє – це і не релігія, і не безрелігійність, а щось зовсім інше – третій спосіб стосунків із Богом за допомогою благодаті...

Я б запропонував зайняти положення на кілька кроків ближче до організму, щоб зберігати дух новаторства і творчості...

Ці три категорії приблизно відповідають чотирьом чинникам богословського бачення, пропонованого Річардом Лінцем: Євангеліє випливає зі способу читання Біблії; місто – з осмислення культури, а рух – зі ставлення до традиції...

Що більше служіння виходить із центру всіх осей, то більше в нього буде динаміки і плідності...

Таким образом, если расценивать доктринальное основание как «аппаратное обеспечение», а различные программы как «программное обеспечение», то важно понимать, что существует так называемое «подпрограммное обеспечение»...

Молодых светских людей проповедь интригует не тогда, когда проповедники показывают эпизоды из любимых фильмов, одеваются по молодежной моде и замысловато выражаются, а когда они настолько хорошо понимают их сердца и культурные тренды, что слушатели чувствуют силу их аргументации, даже если не согласны с проповедью...

Читаючи, розмірковуючи і навчаючи інших, я дійшов висновку, що критерієм для оцінки служіння, який відповідає Біблії більше, ніж успіх або вірність, буде плідність...

Я вірю, церкві необхідно допомагати людям виховати у собі три характерні риси щодо праці: відповідальність, відмінність та майстерність...

Жодний рівень інтелекту чи переконливість аргументів не зможуть привести людей до віри. Тому нам не потрібно турбуватися про брак знань...

Щоб Євангеліє мало сенс, його послання необхідно втілити, вдягнути у зриму форму...

Архітектура, сільське господарство, мистецтво і технології зародилися з виникненням міст. Місто – це місце плідної людської праці...

Якщо кількість людей у малих чи середнього розміру групах не становить хоча б половину тих, хто приходить на недільне поклоніння та проповідь, тоді ваша церква ризикує стати не громадою, а споживчим центром...

Християнська громада – це не просто підтримуюче спілкування, це альтернативне суспільство...

Оскільки культура це продукт історичного процесу, а чи не лише ідей, у ній є якась непередбачувана інерція. Вона не змінюється просто та без боротьби. Але змінити її можна...

Ніколас Волтерсторфф стверджує, що сама ідея прав людини походить з християнського вчення про образ Бога. Вона не розвинулася – та й не могла, мабуть, розвинутися – з інших поглядів на природу людини...

Христовий подвиг змушує нас ненавидіти гріх, але при цьому забороняє ненавидіти самих себе...

Багато істориків зазначали, що протестантській реформації в Європі потужний поштовх дало використання технологічного нововведення – друкарського верстата...

Євангеліє – це не спосіб життя...

Неможливо відокремити слова від справ, тому що сама людина є неподільним цілим, тілом і душею...

Мистецтво робить ідеї переконливими...

Місійна церква в певному сенсі має бути «пористою», тобто очікувати, що невіруючі, шукаючі та зацікавлені люди братимуть участь у житті церкви – у богослужіннях, у домашніх групах та проектах служіння району...

Служіть сміливо і впевнено, зі смиренністю та іронією, оскільки Євангеліє робить у вас одночасно і те, й інше...

Вся справа у «зовнішній еліті» це молоді люди, які займають не дуже високе становище у престижних установах, або їх установи ще недостатньо відомі та впливові – саме ці люди запускають зміни...

За Своєю благодаттю Ісус був відкинутий містом у минулому, щоб дарувати нам місто в майбутньому і зробити нас світлом і сіллю для міста в сьогоденні...

Християни воістину громадяни Божого небесного міста, але такі громадяни завжди є також і найкращими громадянами свого земного міста...

Нотатки, цитати, історії

Думки проповіднику та промовцю

Центровая Церковь

Тимоти Келлер