Прагнути Бога

Вправляймося у витонченому мистецтві перетворювати кожну справу на священицьке служіння. Віруймо, що Бог є у всіх наших простих справах, і вчімося Його там знаходити...

Нам потрібно не більше соромитися свого тіла – тілесного слуги, який несе нас по життю, — ніж Ісус соромився смиренної тварини, на якій Він в’їхав до Єрусалиму...

Сам Господь Ісус Христос є нашим досконалим прикладом, і Він не відав розділеного життя...

Штучність – це прокляття, яке зникне, як тільки ми впадемо на коліна до ніг Ісуса і віддамося Його лагідності...

Усім жертвам гризучої хвороби Ісус каже: «Якщо… не станете. як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Матвія 18:3)...

Лагідна людина це не забита миша, яка страждає від почуття власної неповноцінності...

Такого тягаря не потрібно нести. Ісус кличе нас до Свого спокою, і лагідність це Його метод...

Він єдиний міг сказати «блаженні» з повним правом, бо Він – Блаженний, що зійшов з небес, аби дарувати блаженство людству...

Бог хоче нас цілком, і Він не заспокоїться, поки не отримає нас цілком. Жодна частина людини Його не влаштує...

У своєму прагненні до Бога завжди пам’ятаймо, що Бог також має бажання, і воно спрямоване на синів людських, а особливо на тих із них, хто прийме раз і назавжди рішення піднести Його над усім світом. Такі Його діти є для Бога дорожчими за всі скарби землі чи моря...

«Тих, котрі шанують Мене, вшаную і Я» (1 Самуїла 2:30), сказав колись Бог ізраїльському священикові, і цей прадавній закон Царства стоїть і сьогодні, незмінний ані плином часу, ані змінами устрою...

Створені за образом Божим, ми навряд чи вважатимемо дивним знову прийняти Бога як наше все...

Нехай ніхто не думає, що дещо втратить людської гідності, добровільно віддавши всього себе Богові...

Отже, почнемо з Бога. За всім, понад усім, перед усім стоїть Бог; Перший у послідовному порядку, вищий за рангом і статусом, піднесений у гідності та честі. Як Першоджерело Він дарував буття всьому сущому, і все існує з Нього і для Нього. «Достойний Ти, Господи і Боже наш, прийняти славу, честь і силу, адже Ти створив усе, і завдяки Твоїй волі все постало і було створене!» (Об’явлення 4:11)...

У визначенні стосунків нам треба з чогось починати. Має бути десь фіксований центр, відносно якого вимірюється все решта, де не діє закон відносності, і ми можемо сказати: «Ось!», не роблячи жодних припущень. Таким центром є Бог. Коли Бог відкривав Своє Ім’я людству, Він не знайшов кращих слів, ніж «Я Є»...

Хтось може побоюватися, що ми надмірно звеличу-ємо особисту релігію, що новозавітне «ми» витісняється егоїстичним «я»...

Я не хочу створити враження, ніби звичайні засоби благодаті не мають ніякої цінності. Безперечно, мають...

Так само і місце не має значення в цій благословенній справі – вірити в Бога...

Оскільки вірити передбачає дивитися, це можна робити будь-коли...

Віра сама по собі не є заслугою – це заслуга Того, на Кого вона спрямована...

З усіх чеснот віра найменше схильна зосереджуватися на собі. Вона за своєю природою майже не усвідомлює власного існування...

Отже, віра – це спрямування уваги серця на Ісуса...

Весь зміст богонатхненного Слова повністю узгоджується з тими кількома текстами, які ми процитували...

«Звернув погляд до неба, поблагословив і, переломивши, дав хліб учням, а учні вія 14:19). Дійсно, Ісус навчав, що Він творив Свої діла, завжди тримаючи внутрішній погляд на Отці. Його сила полягала в тому, що Він постійно дивився на Бога (Іва-на 5:19-21)...

Наша пересічна людина, читаючи це, зробила б важливе відкриття...

Якщо ви прагнете пізнати Господа, одразу ж приходьте до відкритої Біблії, очікуючи, що вона промовлятиме до вас...

Я гадаю, що новий світ постане з релігійного туману, коли ми підходитимемо до Біблії з думкою, що це не лише книга про те, що було мовлене колись, а й книга, яка промовляє зараз...

Біблія ніколи не стане для нас живою Книгою, доки ми не переконаємося, що Бог промовляє у Своєму всесвіті...

Важливо усамітнитися, коли чекаємо на Бога...

Глас Божий – це дружній Голос. Не варто боятися слухати його, якщо тільки ви не налаштовані чинити опір...

Нам випало жити в секулярну епоху. Ми звикли мислити як науковці, а не як поклонники. Ми більше схильні пояснювати, ніж захоплюватися. «То був грім», – вигукуємо ми та йдемо далі своєю земною дорогою. Але все ж таки Голос звучить і шукає...

Істини про те, що Бог тут і що Він говорить, стоять за всіма іншими в Писанні; без них не могло би бути ніякого об’явлення взагалі...

Слово Боже є стрімким і могутнім. На початку Він промовив до порожнечі, і ніщо зробилося чимось...

Голос Божий є найпотужнішою силою в природі насправді, єдиною силою в природі, бо вся енергія завдячує своєму існуванню лише через мовлення сповненого сили Слова...

І він був би правий. Слово – це засіб, за допомогою якого виражаються думки, і застосування цього терміну до Одвічного Сина наводить нас на думку, що самовираження притаманне Богові, що Він завжди прагне промовляти до Свого творіння...

Будь-яка людина, що через покаяння та щире повернення до Бога вирветься з тенет, в яких перебувала, і шукатиме своїх духовних стандартів у самій Біблії, буде в захваті від того, що знайде там...

Покоління християн, що виросло серед автоматичних приладів і звикло лише натискати кнопки, нетерпляче ставиться до повільніших і менш прямих способів досягнення своїх цілей...

Виберіть навмання десяток великих святих, чиї життя і свідчення є широко відомими...

Чому одні люди «знаходять» Бога, а решта – ні? Чому Бог являє Свою Присутність одним, а безліч інших блукають у напівтемряві недосконалого християнського досвіду? Звичайно, воля Божа однакова для всіх. Він не має улюбленців у Своєму домі. Все, що Він коли-небудь робив для когось із Своїх дітей, Він зробить для всіх Своїх дітей. Різниця полягає не в Богові, а в нас самих...

Тому, співаючи: «Наблизь мене, наблизь мене, Господь благословенний», ми думаємо не про близькість місця, а про близькість стосунків...

Присутність і прояв Присутності – це не одне й те саме. Може бути одне без іншого...

«На початку створив Бог…» (Буття 1:1)...

Де б ми не були, там присутній Бог. Немає і не може бути місця, де б Його не було. Десять мільйонів розумних істот, що знаходяться в стількох же точках простору і розділені між собою незбагненними відстанями, можуть з однаковою впевненістю сказати: «Бог тут присутній»...

Якщо ми справді хочемо слідувати за Богом, то повинні прагнути бути «не від цього світу»...

Уява – це не віра...

За нашим визначенням, Бог також є реальним. Він реальний в абсолютному й остаточному сенсі, як ніщо інше...

Християнин занадто щирий, щоб грати з ідеями заради них самих...

Духовне Царство лежить навколо нас, охоплює та обіймає нас, перебуває в межах досяжності нашого вну трішнього «я» і чекає, щоби ми його розпізнали...

Духовні здібності невідродженої людини сплять у її природі, неза діяні та мертві в усіх сенсах; це духовний інсульт, якого ми зазнали через гріх...

Біблія приймає як самоочевидний факт, що люди здатні пізнати Бога принаймні з такою ж мірою безпосередності, з якою вони пізнають будь-яку іншу людину або річ, що потрапляє у сферу їхнього досвіду...

Християни, звичайно, идуть далі, принаймні в теорії...

Бог настільки безмежно прекрасний, настільки абсолютно і цілковито захоплюючий, що може без нічого, крім Себе Самого, задовольнити і перевищити найглибші запити всієї нашої природи, наскільки таємничою і глибокою вона є...

Ми можемо говорити про Іcyca протягом усього нашого життя, і все ж ми ніколи не вичерпаємо тих солодких речей, які можна сказати про Нього...

Любов, милосердя і праведність є частиною Його сутності, а Його святість настільки неосяжна, що жодні порівняння чи цифри не допоможуть її виразити...

Він всевідаючий, а це означає, що Він знає в одному вільному та необтяжливому акті всю матерію, весь дух, всі стосунки і всі події. Він не має ані минулого, ані майбутнього...

Він незмінний, а це означає, що Він ніколи не зазнавав змін і не може змінюватися навіть у найменшій мірі. Щоб змінитися, Йому потрібно було б перейти від кращого до гіршого або від гіршого до кращого. Він не може зробити ні того, ні іншого, бо, будучи досконалим, Він не може стати досконалішим, а якби Він став менш досконалим, то був би менше, ніж Бог...

Який неосяжний світ, де можна нескінченно мандрувати, яке широке море, де можна плавати досхочу, – усе це Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа...

Світ гине через брак пізнання Бога, а Церква голодує через брак Його Присутності...

В основі християнського послання лежить Сам Бог, Який чекає на Своїх відкуплених дітей, щоб вони почали свідомо відчувати Його Присутність...

Усе в Новому Завіті відповідає цій старозавітній кар-тині. Відкупленим людям більше не потрібно спинятися в страху, щоб увійти у Святе Святих...

Всюдисущість Господа це одне, і є урочистим фактом, невід’ємним від Його досконалості; але явна Присутність – то зовсім інше. І саме від цієї Присутності ми втікаємо, як Адам, щоби сховатися поміж дерев у саду, або як Петро, який сахнувся, вигукуючи: «Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!» (Луки 5:8)...

Бог створив нас для Свого задоволення, і тому зробив такими, щоби ми, подібно до Нього, могли в божественному спілкуванні насолоджуватися солодким і таємничим змішанням споріднених особистостей...

Ми повинні у своєму серці пережити суворий і гіркий досвід Авраама, якщо хочемо пізнати благословення, що слідує за ним...

Християнин, коли він достатньо живий, щоби хоч трохи знати себе, розпізнає симптоми цієї хвороби влас-ництва і буде сумувати, віднайшовши їх у власному серці...

Немає сумніву, що ця власницька прив’язаність до речей є однією з найшкідливіших звичок у житті...

Бог дозволив стражденному старцю пройти через це випробування аж до того моменту, коли Він знав, що далі вже вороття не буде, а тоді заборонив йому піднімати руку на хлопчика...

Вони досягли внутрішнього стану, подібного до зовнішніх обставин звичайного жебрака на вулицях Єрусалиму ось що насправді означає слово «убогий», яке тут вжив Христос...

У глибині серця людини було святилище, куди ніхто, крім Бога, не був гідний увійти. Усередині людини був Бог, а зовні тисячі дарів, якими Господь осипав її...

Коли Господь розділив Ханаан між племенами Ізраїлю, Левію не дісталося жодної частки землі...

«Бо цілком достатньо, – запевняє він, чистого наміру зосередитися безпосередньо на Бозі, без жодної іншої причини, окрім Нього Самого»...

Погана звичка шукати «Бога і…» фактично заважає нам знайти Бога у повному одкровенні. В «і» криється наше велике горе. Якщо ми відкинемо це «і», то незабаром знайдемо Бога, а в Ньому – те, чого ми все життя потайки прагнули...

Зараз ми живемо в часи релігійної заплу таності. Простота, присутня в Христі, рідко зустрічається серед нас...

Ми з вами в мініатюрі (за винятком наших гріхів) являємо те, чим Бог є у повномасштабному сенсі...

Бог є Особистістю, і в глибині Своєї могутньої природи Він мислить, воліє, насолоджується, відчуває, любить, бажає і страждає так само, як і будь-яка інша особа...

Релігія, якщо вона справжня, є, по суті, відгуком створених особистостей на Особистість Творця, тобто Бога...

Сучасний вчений загубив Бога серед чудес Його світу; ми, християни, перебуваємо в реальній небезпеці загубити Бога посеред чудес Його Слова...

Ми шукаємо Бога тому і лише тому, що Він спочатку вклав у нас бажання, яке спонукає нас до пошуків...

Грунтовне вивчення Писання є обов’язковою умовою в Церкві Живого Бога...

Для значної частини Церкви мистецтво поклоніння було повністю втрачене, а на його місце прийшло те дивне і чуже, що називається «програмою»...

Сьогодні не бракує вчителів Біблії, здатних правильно викладати принципи вчення Христа, але занадто багато з них, здається, задовольняються тим, що рік за роком навчають основам віри, дивно не усвідомлюючи, що в їхньому служінні немає ні явної Присутності, ні чогось незвичайного в їхньому особистому житті...

Наприклад, пересічному християнинові зазвичай важко усвідомити, що його щоденна праця може бути актом поклоніння, який через Ісуса Христа є прий-нятним для Бога...

Наші прагнення Бога задовольняються, та пошуки Його є успішними лише тому, що Він постійно бажає відкрити нам Себе...

Наше «я» – це непрозора завіса, яка приховує від нас Боже лице...

Нотатки, цитати, історії

Думки проповіднику та промовцю

Прагнути Бога

Ейден Тозер