Нотатки, цитати, історії

Поспіх руйнує стосунки. Любов вимагає часу, поспіх його не має. Він нищить радість, вдячність, здатність цінувати. Поспішаючи, люди втрачають нагоду ввійти в благодать миті. Він нищить мудрість, яка народжується з тиші, неквапливості. У неї свій ритм. Мудрість змушує чекати на себе чекати, доки внутріш ній голос вирине на поверхню бурхливого розуму, але не раніше ніж шторм думок поступиться штилю спокою. Поспіх нищить усе найцінніше: духовність, здоров'я, шлюб, сім'ю, осмислену працю, творчість, щедрість... назвіть будь-яку власну цінність. Поспіх - хижак-соціопат, що вільно гуляє суспільством.

— Д. Комер, Життя без поспіху

Благодатьвдячністьдуховність

Думка, до якої я веду, проста: надміру завантажене, стрімке життя на шаленій швидкості — нова норма західного світу — це отрута. Пси-хологи запевняють, що часто тривога — це перший дзвіночок, спосіб, у який душа повідомляє, що з нами точно щось не так та із цим треба щось робити, негайно. Нещодавнє дослідження засвідчило: тридцять дев'ять відсотків американців нині почуваються тривожнішими, ніж торік.

— Д. Комер, Життя без поспіху

внутрішній стандушазахідний світ

1. Ви змінюєте чергу в супермаркеті, бо інша видається корот-шою / швидше рухається. 2. Ви рахуєте автівки попереду й обираєте смугу, де найменше машин або яка хутчіше просувається. 3. Ви берете на себе стільки справ, що про якісь забуваєте.

— Д. Комер, Життя без поспіху

багато справвибір смугизабудькуватість

Ну й насамкінець визначення від Меєра Фрідмана, кардіолога, що увійшов в історію медицини завдяки обгрунтуванню теорії про особистості типу А: люди, які хронічно гніваються й поспішають, більш схильні до серцевих нападів. «Безперервне змагання й невгамовне прагнення людини пережити, зробити, встигнути якнайбільше за дедалі коротший проміжок часу». Саме Фрідман уперше вжив термін «синдром поспіху», коли зауважив, що в більшості його пацієнтів з ризиком розвитку серцево-судинних захворювань спостерігається нав'язливе «відчуття терміновості». 1 - глибоко вдихніть він заявив про синдром поспіху ще в п'ятдесятих.

— Д. Комер, Життя без поспіху

відчуття терміновостідедлайниздоров'я

Аміші, як й інші віддані послідовники Ісуса, нагадують нам: колись життя було значно, значно повільнішим. Без автівок, якими завжди треба кудись мчати, літаків, на які треба встигнути, безсонних студентських ночей з літрами кави, невпинного шквалу сповіщень на телефоні, нескінченних списків розваг, що чигають на нашу увагу. Дуже легко прийняти такий темп життя як норму. Але це не норма. Постійний дефіцит часу, до якого всі звикли, — явище порівняно нове. Як біологічний вид ми досі випробовуємо його на собі. І перші наслідки жахають.

— Д. Комер, Життя без поспіху

Амішідефіцит часудуховне життя

Нагадую: телефон насправді не працює на вас. Так, це ви його купуете. Проте вигоду він приносить багатомільярдній корпорації в Каліфорнії, а не вам. Ви не покупець, ви продукт. Купують вашу увагу, а з нею - душевний спокій.

— Д. Комер, Життя без поспіху

душевний спокійзалежністькористувач

Гарріс тлумачить це як «перегони озброєння для захоплення людської уваги». Компанія отримає гроші тоді й лише тоді, коли заволодіє вашою увагою. Тенденція лякає: з кожним роком тривалість нашої концентрації скорочується. У 2000 році, ще до цифрової революції, вона стано-вила дванадцять секунд - уже тоді лишалося небагато простору для маневру. Але відтоді цей показник зменшився до восьми секунд. Для порівняння: золота рибка здатна утримувати увагу дев'ять секунд. Ага, саме так. Ми поступаємося золотій рибці.

— Д. Комер, Життя без поспіху

звичкизосередженістьінформаційне перевантаження

Нещодавнє дослідження показало, що пересічний користувач айфона торкається його 2617 разів на день. Кожен проводить з телефоном по дві з половиною години, поділені на сімдесят шість сеансів.

— Д. Комер, Життя без поспіху

iPhoneекранний часзвички

Номінована на Пулітцерівську премію книжка Ніколаса Карра The Shallows: What the Internet Is Doing to Our Brains («На мілині. Як ін-тернет впливає на мозок»), нехай і трохи застаріла, досі вважається фундаментальним описом цього прогресу (чи, точніше, регресу?). Карр пише: «Схоже, мережа підточує мою спроможність зосереджуватися й міркувати. Онлайн я чи ні, мій мозок прагне сприймати інформацію так, як її подають у мережі: стрімким потоком уривків. Колись я пірнав у море слів. Тепер лиш гасаю поверхнею, немов на гідроциклі».

— Д. Комер, Життя без поспіху

The Shallowsінтернетінформація

Шабат - єврейський звичай, перейнятий християнами, був... миттю спокою для роздумів про життя у світлі вічності. Щотижня століттями він формував суспільний лад усього західного світу, але зрештою розчинився в комерційній какофонії останніх десятиліть, лишивши по собі хіба що ледь помітний жаль. Шабат утілював ідею, про яку сьогодні майже всі вже забули: для більшості смертних повноцінне духовне життя просто неможливе без острівця спокою, де можна відпочити від галасу та роботи й згадати, ким ми є насправді».

— Д. Комер, Життя без поспіху

відновленнявідпочиноквічність

У 1960-х футурологи в усьому світі від письменників-фантастів до політичних теоретиків уважали, що в наші дні люди працюватимуть значно менше. Відомий підкомітет Сенату США 1967-го прогнозував, що до 1985 року середньостатистичний американець працюватиме лише двадцять дві години на тиждень двадцять сім тижнів на рік. Усі боялися, що основною проблемою майбутнього буде надлишок дозвілля.

— Д. Комер, Життя без поспіху

1960-тідозвіллямайбутнє

Раніше, читаючи біографії відомих людей, які заради молитви прокидались о четвертій ранку, святої Терези Авільської, Джона Веслі або Чарльза Сперджена, — я завжди думав: «Нічого собі, вони підходять до духовних практик куди серйозніше за мене». Це й так зрозуміло. Але тоді я усвідомив, що вони лягали спати о сьомій вечора! Після дев'яти-то годин сну що ще їм було робити? Тепер же, принаймні в Америці, люди в середньому сплять по сім годин на добу. Це на дві з половиною години менше, ніж ще століття тому.

— Д. Комер, Життя без поспіху

відпочинокДжон Веслідуховні практики