Більшість гостей на весіллі були переселенцями з півдня України. Уже сам факт радості з приводу створення нової сім'ї свідчив про важливу й дивовижну надію та майбутнє. Дивлячись на радість переселенців, мимоволі згадувалися слова матері Терези, яка на запитання, як домогтися змін у світі, відповіла: «Ідіть додому і любіть свою сім'ю». З іншого боку, якщо придивитися до тиранів, які розв'язують жорстокі війни, - від Гітлера до Путіна, — то за своєю суттю це самотні й нещасні люди, яким часом нікуди повертатися ввечері, крім розкішного, але холодного палацу, що захищає від недругів. Навколо них лише пристосуванці та корисливі люди, скуті низькими інтересами, здатні на корупцію та розкрадання. Тирани самі нещасливі й нікому на землі не дозволять бути щасливими. Така природа ущербної людини, яка досягла необмеженої влади.

— В. Синій, Людина, в якої вкрали дім

влададиктаторзміни

Надто часто я вбачав, що набування значущості, популярності та влади – це необхідні складові ефективного служіння. Правда, однак, полягає у тому, що це не покликання, а спокуси. Ісус запитує: «Ти любиш Мене?» Ісус посилає нас бути пастирями. Ісус обіцяє життя, в якому нам дедалі частіше доводиться простягати руки і дозволяти вести себе туди, куди з власної волі ми не пішли б. Він просить нас перейти від турбот про значущість до молитовного життя, від турбот про популярність – до спільного та взаємного служіння, від лідерства, що спирається на владу, – до проводу, в якому ми здійснюємо критичне розпізнавання, аби збагнути, куди Бог веде нас і наш люд.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

владаефективністьзначущість

Що ж робить спокусу влади аж такою на позір нездоланною? Можливо, річ тут у тому, що влада пропонує легку заміну важкому завданню любові. Здається, легше богом бути, ніж Бога любити, легше людьми керувати, ніж їх любити, легше життям володіти, ніж його любити. Ісус запитує: «Чи любиш ти мене?» Ми запитуємо: «Можна, щоб оці два сини мої сіли у Твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч Тебе?» (див. Мт. 20:21).

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

владаволодарюваннязавдання

Ми постійно чуємо від інших та й самі собі кажемо, що мати владу – за умови, що її використовують для служіння Богу і ближнім, – це добре. На підставі такого обґрунтування відбувалися хрестові походи, запроваджували інквізицію, поневолювали індіанців, прагнули надзвичайно впливових посад, споруджували єпископські палаци, величні собори та пишні семінарії, чинили багато моральних маніпуляцій із совістю.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

владаіндіанціінквізиція

Одним з найбільших проявів іронії в історії християнства є те, що його лідери постійно піддавалися спокусі влади – політичної, військової, економічної, моральної, духовної, та при цьому й далі говорили від імені Ісуса, який за свою божественну владу не тримався, але спустошив себе і став таким, як ми. Спокуса вважати владу знаряддям, придатним для проголошення Євангелія, – чи не найбільша з усіх.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

війнавладаЄвангеліє

Поняття rāda відрізняється більшим. Воно, безумовно, описує роль та функцію людей, яка довірена лише їм, – функція верховенства чи здійснення панування. Здається, що тут Бог делегує людям власну царську владу над усім творінням. Зазвичай звертали увагу, що царі та імператори в давнину (і навіть диктатори сучасності) встановлювали власні образи у віддалених куточках своїх володінь, щоб позначити своє панування над територією та її народом. Образ представляв владу справжнього царя. Так само Бог вводить людей у ​​створений світ як образ влади, яка, зрештою, належить Богу, творцю і господареві землі.

— К. Райт, Миссия Бога

rādaБогвлада

"Бо Господь, Бог ваш, є Бог богів і Владика владик", - скаже Ісус у Втор. 10, 17, застосовуючи їх до себе: «Дана Мені всяка влада на небі і землі» (Мф. 28, 18). Воскресший Ісус заявив про ту саму владу над усім творінням, яке у Старому Завіті належало виключно Яхві. Отже, вся земля належить Ісусу. Вона належить йому за правом творіння, за правом викуплення і як майбутня спадщина: так говорить Павло у величній заяві в Кол. 1, 15-20. Отже, куди б ми не пішли скрізь його власність. Кожен дюйм на цій планеті належить йому. Тому місія – це уповноважена діяльність, що здійснюється орендарями, згідно з правилами, встановленими господарем.

— К. Райт, Миссия Бога

викупленнявладавласність

Закони про чистоту та нечистоту він вивернув навиворіт. Він навмисно зцілював у суботу, і значення її переорієнтував він. Всупереч суспільним табу, він простягав руку допомоги жінкам, дітям, хворим, нечистим і навіть мертвим. Минаючи офіційну храмову систему жертвоприношень для відпущення гріхів, він прощав силою своєї влади. Він сідав за один стіл із митарями, блудницями та іншими «грішниками». Більше того, він переказував деякі події з історії Ізраїлю на свій лад, так що офіційна влада опинялася в дуже непривабливому світлі, розуміючи, що йдеться саме про них. Стоячи на суді перед вищою політичною і релігійною владою іудейського суспільства, він назвав себе Сином Людським з Книги Данила, який зрештою знищить владу, яка гнобить і переслідує народ Божий (Дан. 7). Не дивно, що після таких слів первосвященик розірвав свій одяг, звинувативши Ісуса в богохульстві. Він би не зробив цього, якби не побачив себе в ролі страшного та жахливого звіра з Дан. 7. Старі міхи не могли втримати новизну та революційний характер вчення Ісуса; політичні кровоносні судини ось-ось мали розірватися.

— К. Райт, Миссия Бога

владаДанилоІсус

Дехто вважає, що начальники в Єрусалимі надто буквально поставилися до слів Ісуса, зробивши фатальну помилку. Вони вважають, що в проповіді Ісуса не було жодної загрози для політичної влади, оскільки він навчав лише про Бога, особисту віру, добрі справи, любов між людьми і вічну відплату на небесах після смерті. Насправді, це не так. Якби це було правдою, розп'яття залишилося б нерозгаданою таємницею. Іудейські і римські начальники і справді могли багато чого не зрозуміти у вченні Ісуса, але політичне підґрунтя його вести і загрозу, приховане в ній, вони б нізащо не пропустили. І вони мали рацію. Прихід Ісуса справді став поваленням будь-якої людської влади, яка буде приведена до відповіді на вищий суд Бога. Якщо Бог справді цар, тоді цезар самозванець. Якщо Ісус месіанський цар Ізраїлю, тоді влада єврейської релігійної та політичної еліти, що символізується всією храмовою системою, добігла кінця.

— К. Райт, Миссия Бога

владаІсусМесія

Щоб зрозуміти, наскільки радикальним політиком був Ісус, достатньо поставити запитання: чому його розіп'яли? Очевидно, він став серйозною загрозою для політичних сил, що правлять на його землі (як римлян, так і юдейська влада). Вони вважали, що єдиний спосіб відповісти на його виклик – позбутися його за допомогою свого політичного впливу. Звинувачення Ісуса мало явно політичний характер. Його звинувачували в тому, що він зазіхав зруйнувати Храм (погрожуючи цим символом і місцем іудейської влади) і називав себе царем іудейським (погрожуючи римській владі).

— К. Райт, Миссия Бога

владаІсусполітика

Тому постає питання: чи має сенс наділяти гроші якостями, які ніколи не мали тварних речей, а саме – вічне зростання? Кожне дерево має померти, кожен будинок якось зруйнується, кожна людина має померти. Чому нематеріальні блага, подібні до капіталу (і його доповнення - борги), не повинні також мати свого часу? У капіталу немає природних бар'єрів зростання. Немає ювілею, який міг би покласти край його владі, що накопичується. І тому немає ювілею, щоб покласти край обов'язку та рабству. Гроші, що харчуються від грошей, не мають виробничого чи соціального обов'язку. Вони уявляють широкий потік, що загрожує навіть великим національним економікам, що топить маленькі країни... Але в центрі цього розбалансування стоїть безперечна ідея вічного життя грошей.

— К. Райт, Миссия Бога

боргивладагроші

Бог з покоління в покоління, з віку в століття, протягом усього біблійного оповідання глибоко стурбований соціальними проблемами: продажністю суддів, утиском бідних, зловживанням владою, експлуатацією праці незахищених верств населення і т.д. у наріканнях псалмоспівців найчастіше ми чуємо саме про ці проблеми (поряд з ідолопоклонством).

— К. Райт, Миссия Бога

біднівладаексплуатація