Його образ має значення не лише для політиків, які заявляють підтримку його ідеалам, а й для людства загалом. Він — модель наслідування для будь-кого, хто не зовсім добре вчився у школі, хто так ніколи і не вступив до університету, не дуже петрав у математиці.

— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію

ідеалилюдствонаслідування

На мій власний погляд, Черчилль мав дуже чітку політичну індивідуальність і незмінний набір принципів. Він був одночасно і реакціонером, і лібералом, оскільки по суті своїй був вікторіанським вігомрозбійником. Він вірив у велич Британії, в імперію, у збереження встановленого ладу в країні, у якій виріс. Також вірив у науку та технічний прогрес і в те, що уряду можна і слід втручатися у ці сфери задля покращення умов для народу.

— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію

Британіяіндивідуальністьнаука

Черчилль і собі запозичив цю техніку. Зазвичай спочатку він записував текст повністю, а вже потім намагався продекламувати з пам'яті, що міг, та все ж став найславетнішим політичним промовцем, і не тільки свого часу, а можливо, й усіх часів.

— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію

пам'ятьполітикапромовець

А яке в Черчилля ставлення до політичних партій? Із прямолінійністю, яка була б просто нестерпною для сучасного інертного світу політики, він колись заявив, що вибір політичного напрямку - це як вибір коня: береш того, який швидше й далі тебе довезе. А ми вже бачили, як він спочатку обирає одного, а тоді зістрибує з нього, перш ніж він спиниться; змінює його на ліберального жеребця, а коли й та шкапа от-от відкине копита, то перестрибує назад — у нове сідло торі. Більше ніхто, ні до того, ні після, не був так показово і нерозкаяно політично невірним.

— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію

вибірконяліберал

Одним з найбільших проявів іронії в історії християнства є те, що його лідери постійно піддавалися спокусі влади – політичної, військової, економічної, моральної, духовної, та при цьому й далі говорили від імені Ісуса, який за свою божественну владу не тримався, але спустошив себе і став таким, як ми. Спокуса вважати владу знаряддям, придатним для проголошення Євангелія, – чи не найбільша з усіх.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

війнавладаЄвангеліє

Щоб зрозуміти, наскільки радикальним політиком був Ісус, достатньо поставити запитання: чому його розіп'яли? Очевидно, він став серйозною загрозою для політичних сил, що правлять на його землі (як римлян, так і юдейська влада). Вони вважали, що єдиний спосіб відповісти на його виклик – позбутися його за допомогою свого політичного впливу. Звинувачення Ісуса мало явно політичний характер. Його звинувачували в тому, що він зазіхав зруйнувати Храм (погрожуючи цим символом і місцем іудейської влади) і називав себе царем іудейським (погрожуючи римській владі).

— К. Райт, Миссия Бога

владаІсусполітика

Якби ви були юдеєм у новозавітні часи, то вірили б, що ваш Бог – цар усієї землі, і це лише питання часу, коли перед Богом схилиться всяке коліно сильних світу цього. Якби ви сказали сучаснику Ісуса, який тільки-но почув його проповідь про наступ царства Божого, що Ісус далекий від політики, ви побачили б на його обличчі в кращому разі нерозуміння, у гіршому – співчуття до вас. Саме питання передбачає жорсткий поділ передбачуваного світу духовної реальності від емпіричного світу політичної реальності. Подібна дихотомія є продуктом епохи Просвітництва, нічого подібного не було в біблійному світосприйнятті (отже, не має нічого спільного з місією в Біблії).

— К. Райт, Миссия Бога

Ісусмісіяполітика

Харві Кокс із Гарвардської школи богослов'я писав: «Бог творить у світі саме політику... Сьогодні теологія має бути такою „рефлексією у дії", за допомогою якої Церква зможе дізнаватися, що замишляє цей Бог-політик, і йти назустріч, діючи з Ним заразом».

— Т. Келлер, Центровая Церковь

Богдіяполітика

Ми покликані стати частиною нового Божого творіння і водночас слугами цього нового творіння тут і зараз. Ми повинні відображати і виявляти це нове творіння у симфоніях та сімейному житті, у боротьбі за відновлення справедливості та поезії, у святості та служінні бідним, у політиці та живописі.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

Божий покликборотьбаживопис

Як зазначає Джеймс Сміт, світогляд формується не лише освітою та переконаннями (акцент неокальвіністів) та не лише завдяки політиці (підхід правих християн). Швидше, воно випливає з наративів, які ми приймаємо, особливо тих, що пропонують переконливу картину процвітання людства, здатну захопити наші серця та уяву. Ми знайомимося з ними головним чином не в класі, а в історіях, які ми вбираємо з багатьох інших джерел. Отже, Сміт наполягає, що літургія та практика церковного спілкування відіграють найважливішу роль у формуванні світогляду.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

Джеймс Смітлітургіянаративи

Оскільки панування Христа має реалізовуватись у всіх сферах життя – економіці та бізнесі, управлінні та політиці, літературі та мистецтві, журналістиці та науці, юриспруденції та освіті, то християни повинні направити свої зусилля на зміну культури, тобто перетворювати світ у буквальному значенні слова.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

економіказміна світукультура

При уважному розгляді виявляється, що будь-яке потужне посилення зовнішньої влади (чи то політичної, чи то релігійної) вражає значну частину людей дурістю.

— Д. Бонхёффер, Сопротивление и покорность

влададурістьзовнішня