Цитати з тегом: Келлер

Як і згодом у 2020-му, коли в нього виявили рак підшлункової залози, Келлер просив Бога про духовне відновлення. Ще з 1999 року, коли Тімоті уважно вивчав Псалми, він знав, що його молитовне життя має поглибитись і зміцніти. Кеті запропонувала йому молитися разом щовечора, не пропускаючи ні дня. Тім пригадує її слова: «Уяви, що тобі діагностували смертельну хворобу, і лікар каже, що ти не проживеш і пів дня, якщо не питимеш певні ліки — одну пігулку щовечора перед сном. Уяви, тобі заборонили хоча б раз не пити ліки, бо ти помреш. Ти зможеш забути про пігулку? Хіба ти не приділиш трохи часу ввечері для лікування? Приділиш, оскільки ця вимога така важлива, що ти не забудеш про неї. Ти ніколи не пропустиш жодну пігулку. Тож, якщо ми разом не молитимемося Богу, то не впораємося з усім, що на нас звалилося. Я — точно ні. Ми мусимо молитися. Ми не можемо дозволити собі забути про молитву». Вони не пропускали вечірньої молитви. Навіть коли Тімоті подорожував і вони були в різних часових поясах, все одно обов'язково зідзвонювалися й молилися разом.

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

Соціолог-історик Старк поставив собі за мету пояснити тріумф християн у Римській імперії. Упродовж столітнього періоду кардинальних змін кількість християн у Римській імперії стрибнула з менш як восьми відсотків до майже п'ятдесяти. Від Старка Келлер дізнався, що однією з найвагоміших причин стала реакція християн на чуму, яка поглинула імперію спершу в 165-180 роках від Р. Х., а потім знову приблизно в 251-270 роках. Рівень смертності в містах зашкалював. Коли спалахнула друга епідемія, в одному тільки Римі, де кількість населення не сягала й мільйона, щодня помирало п'ять тисяч людей, тобто майже тридцять п'ять тисяч на тиждень. Цифри перевищують кількість мешканців Нью-Йорка, померлих за перший рік пандемії коронавірусу. Інакше кажучи, за дві хвилі епідемії чуми в Римській імперії померло до тридцяти відсотків мешканців. Ніхто не знав, що то за хвороба чи то віспа, чи кір абощо — і як її лікувати. Люди лиш розуміли, що зараза поширюється контактним способом. Тож усі, хто міг, поїхали з міста, зокрема й лікарі. Сім'ї залишали своїх близьких помирати. «Але не християни, deemer у 1997 році. — Християни не втекли з міст і піклувалися не тільки про своїх хворих близьких: вони організували оперативні служби догляду за хворими містянами. Відшукували, приводили із собою і доглядали всякого хворого. Дуже багато християн зрештою померло». Чому ж християни залишилися помирати, поки нехристияни рятували своє життя втечею? Якщо люди, які не вірили Бога, хоч якось уявляли собі загробне життя, то за їхніми віруваннями після смерті на них не чекало нічого приємного. Християни ж, навпаки, вірили, що смерть приведе їх до Ісуса Христа. За словами Старка, щоб смертельно ризикувати, лікуючи хворих, безбожники потребували неймовірно багато хоробрості. Християни йшли на ризик, щоб зробити світ кращим, бо чекали на прихід ще кращого. Насправді, якщо хворого просто годувати, зігрівати й поїти, його шанси одужати зростали до п'ятдесяти відсотків. Оскільки християни залишалися піклуватись одне про одного й про місто, їхня чисельність зрештою перевищила кількість нехристиян утричі, а то й учетверо. І коли християни дбали про родини людей, які не були віруючими, то багато хто увірував в Ісуса Христа. Келлер пояснював: християни допомагали не тому, що знали, що їх стане втричі більше й зрештою в Римській імперії запанує християнство. Вони допомагали, бо цього їх навчив Спаситель. «У підсумку, як ми знаємо, християнство зростало колосальними темпами і завдяки демографічному способу, і через навернення, — сказав Келлер. — Парадоксально, як, здавалося б, найнерозсудливіше рішення з-поміж усіх, які могли ухвалити християни, виявилося найбільш правильним. Вони залишилися»."

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

Проте лідери Redeemer по-справжньому захоплюються його характером. «Людиною з великої літери Тіма робить його скромність, — казала Івон Соєр. — Він знає, чого не знає, і просто бере й знаходить відповіді». Келлер писав, що ключем до успіху будь-якого християнського лідера є характер. Жоден пастор не може однаково добре проповідувати, консультувати й керувати. Келлер пояснив, що характер має заповнити прогалини там, де лідеру забракло хисту: «Найважливіший чинник довгострокової ефективності християнського служитеня — як він компенсує (і чи взагалі компенсує) недостатність обдарованості в певних навичках вагомою дією благодаті у своєму характері. Література для лідерів рекомендує нам пізнавати, у чому ми слабкі, де нам бракує хисту. Зазвичай вона радить нам оточити себе командою людей, наділених взаємодоповнюючими талантами, і це, звісно, розумно. Утім, навіть якщо ви можете таке втілити, цього недостатньо, бо сфери, у яких вам бракує хисту, давитимуть на вас, якщо ви не компенсуєте їх побожністю... Я постійно спостерігаю, як служіння змінює духовний характер. Воно робить людей набагато кращими або набагато гіршими християнами, ніж вони були б без служіння, але жоден не залишиться там, звідки почав!»

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.