Покоління християн, що виросло серед автоматичних приладів і звикло лише натискати кнопки, нетерпляче ставиться до повільніших і менш прямих способів досягнення своїх цілей. Ми намагаємося застосувати методи, притаманні епосі машин, до наших стосунків з Богом. Ми читаємо відповідний розділ Писання, проводимо короткий час в молитві та поспішаємо геть, сподіваючись компенсувати своє глибоке внутрішнє банкрутство, відвідавши чергову конференцію або послухавши чергову захоплюючу історію, розказану релігійним шукачем пригод, який нещодавно повернувся з далеких країв.

— Е. Тозер, Прагнути Бога

Богдуховністьмашина

Виберіть навмання десяток великих святих, чиї життя і свідчення є широко відомими. Нехай це будуть біблійні персонажі або відомі християни післябіблійних часів. Вас одразу ж вразить той факт, що ці святі не були схожими один на одного. Іноді така несхожість яскраво кидається в очі. Наскільки, наприклад, відрізнявся Мойсей від Ісаї; наскільки відрізнявся Ілля від Давида; наскільки не схо жими один на одного були Іван і Павло, Франциск Ассі зький і Мартін Лютер, Чарльз Фінні і Тома Кемпійський. Різниця між ними настільки ж велика, як і саме людське життя: відмінності раси, національності, освіти, темпера менту, звичок та особистих якостей. Але життя всіх їх -кожного у свій час проходило на куди більших духовних висотах, ніж у більшості їхніх звичайних сучасників. Їхні відмінності, мабуть, були випадковими і в очах Бога не мали жодного значення. Проте в якійсь життєво важли вій якості вони повинні бути схожими. Що ж це було? Наважуся припустити, що єдиною життєво важливою якістю, що їх об'єднувала, була духовна сприйнят ливість. Щось у них було відкрите до неба - щось, що спонукало їх до Бога. Не вдаючись до глибокого аналізу, скажу лише, що всі вони мали відчуття духовного і продовжували розвивати його, доки воно не стало найбільшою річчю в їхньому житті. Вони відрізнялися від пересічної людини тим, що коли відчували внутрішню тугу, то робили щось для її задоволення. Вони набули звички реагувати духовно на всі події в житті. Вони не чинили непослуху небесному баченню. Як влучно висловився Да-вид: «Під Твоїм натхненням моє серце почуло: Шукайте Мого обличчя. Тому я, Господи, справді шукатиму Твого обличчя!» (Псалом 27:8).

— Е. Тозер, Прагнути Бога

Богдуховністьнебо

Оскільки світ — творіння Боже, він гідний хвали, поваги та утвердження; оскільки він — занепале творіння, він заслуговує на критику з метою його спокутування. Ці два погляди можна назвати подвійним центром еліпса світостверджуючої духовності Жана Кальвіна. Аналогічну структуру можна виявити в кальвінівській доктрині про людську природу, в якій — незважаючи на його підкреслення гріховної природи занепалого людства — він не втрачає на увазі той факт, що вона залишається творінням Божим.

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

гріховністьдуховністьзанепад

З одного боку, війна принесла зростання атеїстичних настроїв серед вірян, які не змогли знайти відповідь на запитання, як Бог допустив таке зло в Україні. З іншого - відбулося ще більше зростання пошуку Бога. Ми бачили, що людей цікавлять елементарні духовні питання: як правильно молитися? як читати Біблію? чи можна брати участь у таїнствах? як будувати стосунки з людьми в церкві? Виник попит на богослов'я. Особливо це було помітно серед молоді.

— В. Синій, Людина, в якої вкрали дім

атеїзмБібліяБог

Сповідь і прощення – це саме ті дисципліни, за допомогою яких можна уникнути як символічної духовності, так і проявів хоті, й натомість по-справжньому жити Воплоченням. Через сповідь темні сили видобувають з глибин плоті, де вони ховаються, виносять на світло і роблять видимими для спільноти. Завдяки ж прощенню їх обеззброюють і розсіюють, а відтак стає можливим нове єднання тіла й духу.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

бісивтіленнядемони

Ізраїль став жертвою і цієї спокуси. Пророки піднімали свій голос проти ревнителів віри, у житті та поведінці яких відкидалися всі моральні принципи, формально ними сповідані. Було багато харизматичного запалу (Ам. 5, 21-24), богослов'я спокути в крові та безлічі жертвоприношень (Іс. 1, 10-12), впевненості у порятунку через декламації про храм (Єр. 7, 4-11) та релігійних пишних обряди на свята (Іс. 1, 13-15). Але просто під носом, біля своїх ніг, вони не бачили бідних, які були забуті, у кращому разі, а в гіршому – просто розтоптані. Уявна духовність процвітала серед пороку та соціальної гнилі. І Бог ненавидів такий підхід, він жадав, щоб цей маскарад скоріше закінчився (Мал. 1, 10), і ці актори пішли геть з очей.

— К. Райт, Миссия Бога

біднідуховністьжертвоприношення

У знаменитому уривку До. З. Льюїс описує дуже тісну дружбу між Чарльзом Вільямсом і Рональдом Толкіном. Після смерті Чарльза Вільямса Льюїс відзначав: У кожному іншому є щось таке, чому дає здійснюватися лише третій друг. Сам я недостатньо широкий; мого світла мало, щоб заграли всі межі його душі. Тепер, після смерті Чарльза, я більше ніколи не побачу реакцію Рональда на типовий жарт про Каролін. І Рональда в мене тепер не більше, наче він тільки «у мене», оскільки Чарльза не стало, Рональда тепер у мене менше. Тому дружба з усіх чотирьох видів кохання майже не знає ревнощів. Двоє друзів щасливі, що знайшли третього, троє що знайшли четвертого... Ми володіємо кожним другом не менше, а більше, коли збільшується кількість тих, з ким ми його ділимо. Цим дружба «близька за схожістю» до раю, де кожен бачить Бога по-своєму і повідомляє про це всім іншим. Серафими в Ісаї волають один до одного: «Свят, свят, свят!» (Іс. 6:3). Чим більше ми ділимося Хлібом Небесним один з одним, тим більше Його кожен з нас. Думка Льюїса полягає в тому, що навіть людина є істотою надто багатогранною і глибокою, щоб її пізнати тільки особисто. Тобі здається, що ти когось знаєш, але поодинці тобі не вдасться винести на світ усе, що є в ньому. Потрібний погляд та інших людей. Якщо ж це справедливо щодо людини, то наскільки більше це стосується Господа? Ніхто не зможе пізнавати Ісуса поодинці.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

Вільямсдружбадуховність

Спільність – це ключ до істинної духовності, оскільки ми зростаємо у пізнанні Бога, навчаючись впізнавати одне одного у спілкуванні.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

духовністьзростаннянавчання

Однак, якщо судити з мого досвіду, наша велика міська громада – особливо в перше десятиліття свого існування – була загалом більш ефективною у благовісті невоцерковленим і невіруючим людям, ніж маленька церква, де я раніше був пастором. Зрештою, я не думаю, що якась одна форма церкви (маленька або велика, що складається з домашніх осередків або груп середніх розмірів) по суті своїй краще для того, щоб приносити духовні плоди, проповідувати невіруючим, піклуватися про людей і виховувати у них образ Христів.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

благовістягромададуховність

Зрозумійте, що, хоча істину можна висловити тільки в культурних формах, вона все ж таки перевершує культуру.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

вірадуховністьістина

Римляни заповнили свій простір казковими палацами. А євреї будують палаци своїх душ, коли святкують шабат. «Пам'ятайте про день шабату: проводьте його у святості». Один день тижня протиставляється всім іншим, є частиною реальності, коли важливо не мати, а просто бути, не володіти, а віддавати, не контролювати, а поділяти, не підкоряти й не підкорятись, а перебувати у злагоді.

— Е. Грейтенс, Стійкість. Тяжко виборена мудрість для ліпшого життя

бутивіддаватидуховність

Стіна — це місце, в якому наша воля зустрічається віч-на-віч з волею Божою, і місце, де ми мусимо відмовитись від власного его, наших ран і всього іншого, що стоїть між нами і Богом. Стіна – темне і сакральне місце, пахне Богом.

— Д. Хагберг, Р. Ґеліх, Критична подорож

відмоваволядуховність