Можна сказати, що Августин вважав, що людство народжується з гріховною схильністю як частиною людської природи, зі спадковою схильністю до гріха. Тобто гріх викликає гріх. Стан гріховності породжує індивідуальні гріховні дії. Августин розвиває цю думку, проводячи 3 аналогії: первородний злочин як "хвороба", як "сила" і як "вина".

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

Августинвинагріховність

Оскільки світ — творіння Боже, він гідний хвали, поваги та утвердження; оскільки він — занепале творіння, він заслуговує на критику з метою його спокутування. Ці два погляди можна назвати подвійним центром еліпса світостверджуючої духовності Жана Кальвіна. Аналогічну структуру можна виявити в кальвінівській доктрині про людську природу, в якій — незважаючи на його підкреслення гріховної природи занепалого людства — він не втрачає на увазі той факт, що вона залишається творінням Божим.

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

гріховністьдуховністьзанепад

У Center Church Келлер, посилаючись на Джека Міллера, пояснив, як сила Євангелія діє у двох напрямках: «Спершу воно каже: "Моя гріховність і зіпсованість гірші, ніж я можу собі уявити", — й одразу слідує: "Мене приймають і люблять сильніше, ніж я колись наважуся сподіватися". Перше залишає позаду антиномізм, а друге попереджає законництво. Одне з найскладніших завдань - пильнувати водночас в обох напрямках».

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

антиномізмгріховністьЄвангеліє

Навернення, казали вони, завжди має на увазі якесь серцеве переконання у гріховності спроб виправдатися справами і деяка серцева насолода благодаттю у відповідь на Євангеліє благодаті – це і є виправдувальна віра.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

Благодатьвиправдувальна вірагріховність

Зрештою, істини біблійного тексту, які навчають сучасних християн протистояти тому, що становить у цьому тексті СПІГ (сфера прояву ідеї гріховності), мають бути єдиним основним предметом, який висвітлюють у проповіді.

— Б. Чапелл, Проповедь, в центре которой Христос

гріховністьістинапредмет

Щоразу, коли за біблійних часів Бог являвся людям, вони відчували одне й те саме: відчуття страху і тривоги, що переповнює душу, щемливе почуття гріховності і провини. Коли Бог заговорив, Авраам розпростерся на землі і слухав Його. Коли Мойсей побачив Господа в палаючому кущі, він у страху закрив своє обличчя, не сміючи поглянути на Бога. Коли Бог з'явився у видіннях пророкові Ісаї, це змусило його закричати: «Горе мені!» і зізнатися: «Загинув я, бо я людина з нечистими устами» (Іс. 6:5).

— Э. Тозер, Величие Бога

благоговінняБогвідчуття

Наша проблема, роз'яснював Чалмерс, полягає в тому, що від народження нашим життям володіє і керує любов до «світу». Що ж нам робити? Прийняти рішення стати кращими? Спробувати переконати себе, що світ, у принципі, не такий уже й привабливий? Ні, пише Чалмерс, це «не може призвести до бажаного результату», тому що люди «не можуть звільнити серце від старих прихильностей, якщо тільки на допомогу не прийде витісняюча сила нової прихильності.»

— М. Ривз, Наслаждение Троицей. Упоительное единение с Богом Отцом, Сыном и Святым Духом

гріховністьДух Святийзміна

Нам не варто виступати в ролі суддів цього світу, адже ми самі так часто є цим світом, беручи участь у його гріхах і беззаконнях. Не забувайте, що шторм на морі розігрався через Йону, а не через моряків-язичників! Занадто часто ми сліпі щодо власної темряви. Ми засуджуємо світ за те, що він темряву називає світлом, але, можливо, ми робимо те ж саме.

— Э. Люцер, Церковь в Вавилоне. Следуя призыву быть светом во тьме

гріхгріховністьзасудження