Христос не бажав покидати тих, кого любив, але не міг інакше, адже люди захотіли сотворити з Нього кумира. Бог вознісся від апостолів, щоб вони пізнали Його Таким, Яким Він був, а не Таким, Яким вони хотіли Його величати. Він Тілом віддалився від людей на недосяжну висоту, щоб Своїм Духом перебувати в їхніх серцях. Бог став невидимим, щоб люди вільно робили свій вибір у житті. Він зник, бо відмовився від влади, яку Йому хотіли нав'язатисилою. Христос віддав людям усе, що мав, нічого не вимагаючи натомість, щоб люди любили Його просто і без «додатків».

— Д. Таргонський,

апостоливибірвіра

Петро був природженим лідером, завжди брав на себе більше, ніж інші люди, і намагався у всьому бути першим. Вчитель цінував ці якості й не забороняв йому бути старшим, але внутрішня сила Петра без співчуття та любові могла легко зробити з нього праведного і безжального диктатора. Петро міг багато досягти в житті, залишивши інших учнів далеко позаду, і тоді серед людей першим після Христа був би він. Зрадивши Ісуса, апостол Петро пережив велике розчарування в собі й зрозумів, що він така ж недосконала людина, як й інші. Саме тоді Христос покликав його до пастирського служіння. Після падіння та каяття Петро міг краще зрозуміти тих людей, які падали, щоб допомогти їм. Пастир не був лідером, який ішов попереду стада, він завжди стояв позаду своїх овець, щоб усіх бачити, чистив їхні стайні, вичісував вовну і любив їх, як батько дітей. Після найбільшого падіння в житті Петро вперше серцем почув свого Вчителя і пішов за Ним у житті не тільки тілом, а й душею. Відтепер усі його вчинки були продиктовані не шаленим імпульсом молодості, а тою мудрістю, яка з'являється у людей від усвідомлення своїх помилок.

— Д. Таргонський,

відповідальністьвірадосвід

Якщо Марії Магдалині Ісус не дав доторкнутися до Себе, то ні жінки Його міцно обійняли. Бог не ставився до людей вибірково, а радше розсуддиво. Марію Магдалину Він віддалив від Себе, бо вона Його боготворила. Завдяки Христу жінка зазнала глибоких душевних перемін і все її життя кардинально змінилося. Вона була певна, що Вчитель нікому так не допоміг, як ій. І ніхто, як вона, Його краще не розумів. Христос став ідеалом для Марії Магдалини, тому й віддалив її, щоб вона ставилася до Нього простіше. А жінки-мироносиці самовіддано супроводжували Месію за земного життя і хотіли прислужитися після смерті, не маючи на Нього високих доглядів.

— Д. Таргонський,

близкістьбоготворіннявіра

То Ти Цар? - Ти сам кажет, що Я Цар. Христос був таким Царем, Який не завойовував народи й не вимагав ні від кого сліпої покори. Він любив людей понад усе та віддав їм усе, що створив, а вони натомість вважали Його головним ворогом, бо вибудували у Божому світі свої порядки й не хотіли їх змінювати. Людей навічно ріднить із Богом й одне з одним добре серце, а не спільна кров.

— Д. Таргонський,

влададоброєдність

Христос спершу повернувся до раба і зцілив його вухо. Але Він не збирався використовувати надзвичайні здібності для власного захисту. Після такого простого прояву Божої великодушності дріб'язкова злоба гордих людей, які пов'язали Його як якогось особливо небезпечного злочинця, виглядала ницою і потворною. Коли апостоли зрозуміли, що Христос не збирається боротися і показувати Свою справжню силу, то кинулися врізнобіч і розчинилися у темряві саду. Лиш один учень на ім'я Марк деякий час супроводжував Учителя на віддалі, загорнувшись у покривало на голе тіло, адже ці події заскочили його під час сну. Сторожа швидко помітила переслідувача і спробувала його схопити, але той спритно ухилився і, залишивши у них в руках покривало, голяка дременув геть. І це була гола правда про весь героїзм апостолів.

— Д. Таргонський,

апостоливеликодушністьвипробування

Бог не керує людиною, а любить іі. Тому що людина не матеріал, з якого Вчителю можна зліпити бажані риси характеру, а окрема істота, яка може з Ним не погодитися, але Він продовжує терпеливо їй служити. У цій безмежній повазі до особистості, в терпінні й готовності прийняти і без вимог і компромісів, у щирому бажанні вислухати її та зрозуміти полягає сенс Христової любові: Знову й знову запевняю вас, що раб не більший за свого пана, як і посланець не більший від того, хто послав його.

— Д. Таргонський,

Богдовіралюбов

Бог не ставить перед людиною недосяжних цілей. Краще їй прийняти те, ким вона є, ніж заради пихи зображати щось неприродне. Люди, захоплюю чись релігією, можуть надто багато на себе брати, звинувачуючи потім Бога у власному безумстві.

— Д. Таргонський,

Богвідповідальністьлюдина

- Чашу, котру Я п'ю, ви будете пити, і хрещенням, котрим Я хрещуся, будете хрещені. Але щоб сісти праворуч Мене чи ліворуч, давати не Мені, це тим, кому приготовлено. Христос говорив про Свою смерть, та апостоли зовсім не про те хвилювалися. Супроводжуючи Вчителя, вони справді сповна розділили з Ним чашу нелегких випробувань, але жертвували всім, що мали, заради власної мети. Однак Христос не міг дати апостолам те, на що вони розраховували. Часто те, чого людина пристрасно і бездумно жадає, насправді її знищує. Апостоли мусили втратити все те, чому присвятили своє життя, щоб змінитися на краще, полюбити самого Христа, а не пов'язані з Ним надії, та цінувати всіх тих, хто пережив з ними біль та страждання. Життєві втрати – то та ціна, яку люди платять за свої лукаві ілюзії. Це не Бог карає втратами, люди самі стають творцями своїх страждань. Творець же допомагає людині, яка зазнала втрат, знайти своє справжнє місце, приготоване їй у житті.

— Д. Таргонський,

апостолиБожа допомогавтрати

Скромна людина найперше бачить недоліки в собі, вважаючи інших кращими. Вона нікого не вчить, бо впевнена, що сама має чого повчитися в інших. Вона живе і молиться мовчки, залюбки слухає і завжди чує інших людей. Вона отримує справжню радість після тихих сліз над своїми гріхами, які ніхто, крім Бога, не бачить.

— Д. Таргонський,

Богмолитвапокаяння

Петро дивився на Вчителя крізь призму власного серця, та Христос жор викрив те, що в ньому було приховано насправді: жорстко - Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське! Такими ж словами Ісус на початку Свого шляху відігнав диявола, який спокушав Його у пустелі владою. Петро любив Христа егоїстичною любов'ю, і в цій бездумній душевній прив'язаності теж ховався диявол. Учень готовий був лестити Вчителю і забути все, що той раніше говорив і чого навчав, аби Він завжди був поруч. Егоїзм, слухаючи, чує тільки своє, і люблячи, насправді жадає привласнити собі людину. Вчитель, розуміючи, що й інші апостоли так думали, повернувся з Петром до гурту і звернувся до всіх: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візь ме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Попри всі слова Христа, у душах апостолів і далі жили примарні надії на воцаріння Месії та їхне славетне майбутнє в царстві Ізраїлю. Вони більше любили себе в Христі, а не Самого Вчителя, тому й не чули Його.

— Д. Таргонський,

апостоливіраегоїзм

Христос не вписувався у загальноприйняті стандарти релігії і в цьому полягав Його головний злочин перед суспільством. Втілившись, Творець зрівняв Бога з людиною, а для гордих у своїй релігії людей це стало великим приниженням. Люди не змогли ди повірити в такого слабкого і людинолюбного Бога, Якого сповідував Христос. Їм легше було вбити Христа, ніж засумніва тися в собі, знизити «божественні» стандарти релігії й щось змінити у влас ному житті.

— Д. Таргонський,

вибірлюбовлюдина

Запалені вогнем фанатизму, учні готові були вклонитися перед божественним Учителем як перед ідолом блага й достатку. На їхнє превелике здивування, відразу після насичення народу хлібами Христос наполіг, щоб учні проти ночі сіли в човен і відпливли на протилежний берег Галілейського озера, до Капернауму, поки Він не відпустить народ. Коли Ісус повернувся до людей, то почув, як вони між собою гомоніли: «Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!». Люди не тільки не хотіли розходитися, але й мали намір силою забрати Христа з собою в Єрусалим, щоб поставити царем. Тоді Ісус, поки Його ніхто не помітив, швидко відійшов на один із навколишніх пригірків, щоб наодинці вилити у молитві душу Своєму Отцю.

— Д. Таргонський,

Ісусмолитванарод