Творець, втілившись, став досконалою Людиною, але не відповідав жодному зі всесвітніх ідеалів. Він міркував Своїм розумом, чинив за Своїм сумлінням і був вірний до смерті Своїй першій та останній любові людині. Христос жив просто, любив без вимог, віддавав без докорів, міг плакати і до-рікати, боявся смерті і просив у людей Його вислухати. Син Божий постійно звірявся з тим, Кого любив - Своїм Отцем, і відкривав душу тим людям, яких любив не менше, ніж Отця.

— Д. Таргонський,

відкритістьвтіленнядовіра

Творець із любові до людей віддалився від них, щоб Духом Святим бути разом з тими, хто вірить, надіється і любить.

— Д. Таргонський,

близкістьвірадовіра

Христос не бажав покидати тих, кого любив, але не міг інакше, адже люди захотіли сотворити з Нього кумира. Бог вознісся від апостолів, щоб вони пізнали Його Таким, Яким Він був, а не Таким, Яким вони хотіли Його величати. Він Тілом віддалився від людей на недосяжну висоту, щоб Своїм Духом перебувати в їхніх серцях. Бог став невидимим, щоб люди вільно робили свій вибір у житті. Він зник, бо відмовився від влади, яку Йому хотіли нав'язатисилою. Христос віддав людям усе, що мав, нічого не вимагаючи натомість, щоб люди любили Його просто і без «додатків».

— Д. Таргонський,

апостоливибірвіра

Побачивши Христа на власні очі, Хома сказав: Господь мій і Бог мій! «Господь мій», а не цар Ізраїлю. «Бог мій», а не «Месія-визволитель». Творець втілився, щоб бути для кожного рідним «моїм Богом», а не «Отцем народів» для безликого стада. Бог поважає в людині свободу до всього доходити самій.

— Д. Таргонський,

Богвибірвідповідальність

Якщо Марії Магдалині Ісус не дав доторкнутися до Себе, то ні жінки Його міцно обійняли. Бог не ставився до людей вибірково, а радше розсуддиво. Марію Магдалину Він віддалив від Себе, бо вона Його боготворила. Завдяки Христу жінка зазнала глибоких душевних перемін і все її життя кардинально змінилося. Вона була певна, що Вчитель нікому так не допоміг, як ій. І ніхто, як вона, Його краще не розумів. Христос став ідеалом для Марії Магдалини, тому й віддалив її, щоб вона ставилася до Нього простіше. А жінки-мироносиці самовіддано супроводжували Месію за земного життя і хотіли прислужитися після смерті, не маючи на Нього високих доглядів.

— Д. Таргонський,

близкістьбоготворіннявіра

Христос не мав потреби відвалювати камінь від гробу та розганяти сторожу, щоб вийти назовні. Творець світу спокійно міг з'являтися людям при зачинених дверях, як це трапилося пізніше. Бог відвалив камінь та розігнав сторожу заради безпечних у своїй любові до Нього жінок. Він знав, що вони не всидять на місці й прибіжать до гробу, тому й приготував для них цю зустріч і потурбувався, щоб вона була безпечною. Жінки зі страхом і великою радістю побігли, щоб сповістити учням про все, що бачили і чули. Коли вони мчали до апостолів, дорогою їх зустрів Христос.

— Д. Таргонський,

апостолибезпекавіра

Замість того, щоб усвідомити свою помилку або просто поплакати, або помешало на душі, Юда сухо обмірковував ситуацію. Замість людей, яким можна було б відкрити душу, він зосередився на єдиній «рятівній думці про смерть. Ця страшна думка давала відчуття лукавого спокою і впевненості. Юда дійшов слиного висновку, що перспектив більше немає, всі засоби використано, а можливості перекрито. Він подумав: «Петро мене точно вбе коли побачить. Люди, що тепер ганьблять Ісуса на Хресті, впізнають так само розіпнуть. Але я не допущу, щоб наді мною насміхалися, я не терпітиму приниження!». Отже, Юда знайшов єдиний вихід піти й повіситися. Христос любив Юду. Він терпляче чекав його, навіть коли потім висів на хресті, але не дочекався. Після того, як Юда повісився, Ісус віддав Свій Дух Богу. Творець був вірний до останнього подиху Своїй великій любові до Юди.

— Д. Таргонський,

вибірвідчайвірність Бога

Христос хотів помолитися наодинці. Ні спільна, ні особиста молитва не могли врятувати Його від смерті, а учнів від зради, але допомагали гідно пройти майбутні випробування. Христос відчував наближення смерті й потребував підтримки близьких людей. Він узяв із Собою улюблених учнів - Петра, Якова та Івана і віддалився з ними від гурту апостолів. Залишившись наодинці з найближчими людьми, у страшенному сум'ятті та смутку Ісус відкрився перед ними: Смертельним смутком охоплена душа Моя. Залишайтеся тут і пильнуйте зі мною! Христос не просив у людей допомоги, але як людина потребував їхньої присутності. Учні не розуміли, що діялося з Христом, адже ніколи Його таким не бачили. Фанатично віддані своєму Вчителю, вони не йняли віри, що Він може бути таким слабким та вразливим. Побачивши, що учні Його не розуміють, Ісус не бажав їх більше засмучувати. Він пройшов трохи далі, упав долілиць і на самоті почав молився Своєму Отцю: - Авва, Отче! Для Тебе можливе все! Забери цю чашу від Мене! Але хай буде не те, що Я хочу, але те, що Ти!

— Д. Таргонський,

випробуваннядовіралюдська вразливість

Умочивши хліб, Христос простягнув його Юді Іскаріотському. Подаючи хліб, Сам Творець світу хотів доторкнутися до руки учня, щоб він як не зачерствілою душею, то хоча б шкірою відчув тепло Його любові. Цим жестом довіри Христос давав зрозуміти, що все добре знав, усе прощав й усе назавжди залишиться тільки між ними, якщо Юда відкине від себе лукавство і злобу. Учень зухвало взяв із рук Христа хліб і почав його нервово жувати. Сатанинська злоба, яка роками мучила його, у цю мить досягла свого апогею.

— Д. Таргонський,

вибірдовіразлоба

Бог не керує людиною, а любить іі. Тому що людина не матеріал, з якого Вчителю можна зліпити бажані риси характеру, а окрема істота, яка може з Ним не погодитися, але Він продовжує терпеливо їй служити. У цій безмежній повазі до особистості, в терпінні й готовності прийняти і без вимог і компромісів, у щирому бажанні вислухати її та зрозуміти полягає сенс Христової любові: Знову й знову запевняю вас, що раб не більший за свого пана, як і посланець не більший від того, хто послав його.

— Д. Таргонський,

Богдовіралюбов

Євангеліє Христове несе добру звістку Творця про те, що людина вічна. Після смерті тіла відбудеться найсерйозніша розмова людини зі своїм Творцем", Який Сам їй зустріне у вічності так, як після дев'яти місяців вагітності мати нарешті зазирає в очі свого дитяти.

— Д. Таргонський,

вічністьдобра звісткадовіра

Без особистих втрат люди ні в що серйозно не вірять. Учні не вірили у воскресіння, про яке постійно говорив Христос, тому боялися, що улюбленого Вчителя вб'ють і все їхнє життя піде шкереберть.

— Д. Таргонський,

випробуваннявіравоскресіння