Христос не бажав покидати тих, кого любив, але не міг інакше, адже люди захотіли сотворити з Нього кумира. Бог вознісся від апостолів, щоб вони пізнали Його Таким, Яким Він був, а не Таким, Яким вони хотіли Його величати. Він Тілом віддалився від людей на недосяжну висоту, щоб Своїм Духом перебувати в їхніх серцях. Бог став невидимим, щоб люди вільно робили свій вибір у житті. Він зник, бо відмовився від влади, яку Йому хотіли нав'язатисилою. Христос віддав людям усе, що мав, нічого не вимагаючи натомість, щоб люди любили Його просто і без «додатків».

— Д. Таргонський,

апостоливибірвіра

Христос не створював організації й не залишав після Себе головним Петра, як того очікували апостоли. Бог заклав фундамент майбутньої Церкви серед людей, яких єднали любов, розум і свобода. Він став її єдиним та незмінним Главою, невидимо живучи серед людей як душа, хоч і невидима, але дає життя тілу. Христос бажав, щоб люди, які приходили до Його Церкви, мали свою голову на плечах, щоб просвіченим любов'ю серцем відрізняти реальність від ілюзії, а Євангеліє Христове від релігійної про-паганди. Він залишив Себе в людях, які Його полюбили, щоб інші мали до кого звернутися у важку хвилину життя. Він бажав, щоб єдиним знаменом присутності Воскреслого Христа на землі була любов.

— Д. Таргонський,

апостоливіравоскресіння

Христос не мав потреби відвалювати камінь від гробу та розганяти сторожу, щоб вийти назовні. Творець світу спокійно міг з'являтися людям при зачинених дверях, як це трапилося пізніше. Бог відвалив камінь та розігнав сторожу заради безпечних у своїй любові до Нього жінок. Він знав, що вони не всидять на місці й прибіжать до гробу, тому й приготував для них цю зустріч і потурбувався, щоб вона була безпечною. Жінки зі страхом і великою радістю побігли, щоб сповістити учням про все, що бачили і чули. Коли вони мчали до апостолів, дорогою їх зустрів Христос.

— Д. Таргонський,

апостолибезпекавіра

- Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Мого Отця. Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я іду до Мого Отця і вашого Отця, до Мого Бога і вашого Бога! Бог залишився Богом, людина залишилася людиною але в стосунках між ними - Син Божий прийшов до Марії такою Людиною, Якою вона Його полюбила Ісусом. Звертаючись до неї, Він вперше назвав апостолів Своїми братами. Бо Бог спочатку втілився, а потім воскрес для того, щоб поріднити людей із їхнім Творцем. Бог залишився Богом, людина залишилася людиною але в стосунках між ними з'явилася любов.

— Д. Таргонський,

апостолиблизкістьБог

Христос спершу повернувся до раба і зцілив його вухо. Але Він не збирався використовувати надзвичайні здібності для власного захисту. Після такого простого прояву Божої великодушності дріб'язкова злоба гордих людей, які пов'язали Його як якогось особливо небезпечного злочинця, виглядала ницою і потворною. Коли апостоли зрозуміли, що Христос не збирається боротися і показувати Свою справжню силу, то кинулися врізнобіч і розчинилися у темряві саду. Лиш один учень на ім'я Марк деякий час супроводжував Учителя на віддалі, загорнувшись у покривало на голе тіло, адже ці події заскочили його під час сну. Сторожа швидко помітила переслідувача і спробувала його схопити, але той спритно ухилився і, залишивши у них в руках покривало, голяка дременув геть. І це була гола правда про весь героїзм апостолів.

— Д. Таргонський,

апостоливеликодушністьвипробування

Апостоли були дуже різними людьми, між якими існувало багато проти річ. Христос усіх їх любив однаково, але до кожного ставився по-особливому і тим самим беріг від ворожнечі між собою. Любов робить у світі неможливе - поєднує непоєднуване, наповнює бездонну порожнечу душі радістю, знахо дить споріднене у протилежностях. Завдяки любові різні люди доповнюють одне одного і допомагають стати на ноги тим, хто падає долілиць.

— Д. Таргонський,

апостоливзаємодоповненнядружба

Бог був у апостолів перед очима і виявився набагато простішим, ніж вони Його уявляли. Люди придумували собі різних ідолів Бога, тому неспроможні були побачити свого Творця у Христі: Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені? Слова, які Я кажу вам, не від Себе кажу. Отець, Який у Мені перебуває, Він і творить

— Д. Таргонський,

апостолиБогвіра

Через постійні нагадувания Вчителя про Свою смерть апостолам було тривожно на душі. Майбутнє їм було невідоме, а невизначеність страшні шою за смерть. Бог дав передчуття смерті кожній люблячій душі, щоб вона могла відпустити все дороге її серцю на землі та підготуватися до неминучих втрат і обов'язкових зустрічей у вічності. Але для апостолів смерть була нездоланною стіною, за котрою їх очікувала пітьма невідомості.

— Д. Таргонський,

апостоливічністьвтрата

- Чашу, котру Я п'ю, ви будете пити, і хрещенням, котрим Я хрещуся, будете хрещені. Але щоб сісти праворуч Мене чи ліворуч, давати не Мені, це тим, кому приготовлено. Христос говорив про Свою смерть, та апостоли зовсім не про те хвилювалися. Супроводжуючи Вчителя, вони справді сповна розділили з Ним чашу нелегких випробувань, але жертвували всім, що мали, заради власної мети. Однак Христос не міг дати апостолам те, на що вони розраховували. Часто те, чого людина пристрасно і бездумно жадає, насправді її знищує. Апостоли мусили втратити все те, чому присвятили своє життя, щоб змінитися на краще, полюбити самого Христа, а не пов'язані з Ним надії, та цінувати всіх тих, хто пережив з ними біль та страждання. Життєві втрати – то та ціна, яку люди платять за свої лукаві ілюзії. Це не Бог карає втратами, люди самі стають творцями своїх страждань. Творець же допомагає людині, яка зазнала втрат, знайти своє справжнє місце, приготоване їй у житті.

— Д. Таргонський,

апостолиБожа допомогавтрати

Людина слухає душею і приймає близько до серця тільки те, що їй близьке за духом. Апостоли не чули Христа тому, що в серці плекали зовсім інші думки.

— Д. Таргонський,

апостоливірадумки

Петро дивився на Вчителя крізь призму власного серця, та Христос жор викрив те, що в ньому було приховано насправді: жорстко - Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське! Такими ж словами Ісус на початку Свого шляху відігнав диявола, який спокушав Його у пустелі владою. Петро любив Христа егоїстичною любов'ю, і в цій бездумній душевній прив'язаності теж ховався диявол. Учень готовий був лестити Вчителю і забути все, що той раніше говорив і чого навчав, аби Він завжди був поруч. Егоїзм, слухаючи, чує тільки своє, і люблячи, насправді жадає привласнити собі людину. Вчитель, розуміючи, що й інші апостоли так думали, повернувся з Петром до гурту і звернувся до всіх: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візь ме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Попри всі слова Христа, у душах апостолів і далі жили примарні надії на воцаріння Месії та їхне славетне майбутнє в царстві Ізраїлю. Вони більше любили себе в Христі, а не Самого Вчителя, тому й не чули Його.

— Д. Таргонський,

апостоливіраегоїзм

- О, жінко, велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш! Дочка тієї ж миті одужала. Жінка, котра так недовго слідувала за Христом, зрозуміла Його краще, ніж апостоли, знайомі з Учителем давно. Любов до дитини відкрила для неї Бога.

— Д. Таргонський,

апостолиБогвіра