Нотатки, цитати, історії

Творець, ставши людиною, прийняв людей такими, якими вони були, і не докоряв їм за те, що вони принесли зло у той світ, який Він створив для них добрим. Бог виживав у таких же тяжких обставинах життя, як і більшість людей того часу. Ісус – то Життя у житті, яким живе більшість людей у світі. Христос не втілився для обраних і особливих, а для всіх без винятку, наполоханих смертю та хворобами людей.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

Богвтіленняжиття

Ірода Великого вважали провідним реформатором. Він збудував для Бога євреїв священний Єрусалимський храм за найкращими в ту епоху римськими архітектурними зразками, і в той же час переслідував Його Сина. То була звична картина життя: з одного боку, впливові люди свого часу будували розкішні храми і царські палати, а з іншого – ті ж самі люди забирали у простого народу останнє на їх будівництво.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

ЄрусалимІродлицемірство

Від придворних книжників мудреці дізналися, що за пророцтвами Месія мав народитися у Вифлеємі. Ірод відпустив їх туди поклонитися новонародженому Царю, заодно підступно попросивши сповістити про місцезнаходження Дитини, ніби для того, щоб і самому вшанувати майбутнього царя. Та ангел повів наївних пілігримів іншою дорогою, не до Вифлеєму, де справді народився Ісус, а в Назарет, де Він на той час жив.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

ангелВифлеємІрод

Вавилонські інтелектуали більше покладалися на логіку, ніж на серце, тому й пішли в Єрусалим, а не прямими шляхами до Ісуса, куди їх вів ангел. Вони точно прочитали в єврейських священних трактатах, які знайшли у вавилонських бібліотеках, що Месія походитиме з царського роду Давида. Де ж іще, як не в столиці Юдеї, з'явитися на світ царю Ізраїлю?

— Д. Таргонський, Бог серед людей

ангелВавилонДавид

Симеон та Анна були справжніми патріотами Ізраїлю. Істинний патріот це та людина, яка любить ближніх своїх і не може бути байдужою до проблем суспільства, бо серцем прив'язана до людей.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

Аннаближніізраїль

Різдво Христа то сімейна історія великої родини людей, з якими Творець поділився своєю дуже людяною радістю.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

віралюдирадість

Люди тримаються за людей і за слова. Кожному потрібен хтось, хто говоритиме слова у найважчі життєві моменти. Дружина, яка просидить весь день, розмовляючи з тобою, а потім поставить розкладне ліжко біля лікарняного ліжка. Брат чи побратим, який щодня дзвонить і питає одне й те саме, але питає так, що не можеш не відповісти. Мама, яка знає, що навіть коли ти на неї злишся, то злишся насправді зовсім не на неї. І знає, що тобі точно все вдасться. Лежать у наших госпітальних палатах наші поранені солдати. І хтось сидить при кожному й говорить. А як-що немає людини при твоєму ліжку, то завжди є хтось на сусідньому. Який також бореться. І рівняється на тебе так, як ти на нього. І говорить із тобою.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

дружиналюдимама

Мене дивує, як люди дають собі раду з усім цим, але здається, я вже трохи зрозумів механіку. Головне - викарабкатися. Тут від лікарів залежить багато, але не все. Треба мати щось у собі, аби вийти з першого, найваж чого стану. Треба жаги до життя, як би це банально не звучало. Треба щось перед собою бачити. А ще кожного тримає чужа боротьба. Важливо мати інших поранених поряд. Коли я зараз озираюся на перші тижні лікування, то дивуюсь, як їх витримав. Але в той час я дивився на тих, які поряд. Вова лежав без двох ніг і жартував про молодиць. Толя жив із питан ням «збережуть чи відріжуть другу ногу?», але замовляв МакДональдс у палату.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

боротьбаВоважиття

Його батько, коли провідував мене, сказав так: «Всі поранення страшні. Всім вам важко, я за всіх молюся. Хлопці без рук, без очей. Але, знаєш, немає гіршого, як поранення голови. Може би, так не казав, якби я того на власному досвіді не мав. Людина стає іншою, розумієш. Навіть якщо викарабкається, то стає іншою. Але то нічого, головне, щоб викарабкалась. Це головне»."

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

Батькоголоважиття

Але було ще дещо. Олена Коберник написала про свого чоловіка вірш. У найважчий день свого життя, втративши найважливішу людину, вона взялася сортувати слова. Підбирати, переставляти їх місцями, виплакувати, вистогнувати. Це був час, коли ще не повністю минула моя зневіра у письмі, але ця жінка щось в мені перемкнула. Центром для неї був Бог і чоловік. Втративши чоловіка, вона зверталась до Бога віршем. З'єднала їх двох своїм письмом.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

Богвіршвтрата

Командир кивнув, і я повернувся у свій окоп. Застрибнув до Коли, а через пів години знов почався обстріл. Дзвін і біль посилювались. Осколки знов пролітали над нами, і в якийсь момент я подумав: мав же можливість піти. Зараз я загину, а міг би в цей час вже йти яром. Спершу від цієї думки стало страшніше. Але швидко з'явилась наступна: я тут, бо так вирішив. Ніхто насильно не запхнув мене в цю яму. Я сам сюди прийшов. Зараз загину, але я тут із власної волі. І це усвідомлення дало велике відчуття свободи. Я відчув, що сильніший за той танк. Я переміг його. Навіть якщо він зараз мене вб'є, то не переможе.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

волякомандиробстріл

- Ви молитесь за наш батальйон? Звичайно, Док, щодня. - Правильно, і я молюсь. Мусимо просити Бога, Давиде. Ми переможем тільки з Ним.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

батальйонБогвійна