Ми, християни, також віримо, що сам Бог одного дня втілився. Воплотився. Щоб пережити біль від порізу пальця, ситість після вечері, напал нестримного сміху, сльози скорботи, нудоту, потребу ходити в туалет, сонливість і безсоння, втому від додити пітки, тепло від сліду маминого поцілунку на чолi твердість мозолів на руках після роботи в столярні, свербіж спітнілого чола під липким волоссям. Він вирішив вкладати пальцями їжу до рота, обпікатися гарячою рибою, нюхати свіжоспечений хліб, ходити до храму, плавати в човні, засмагати від сонячного проміння. Але також: бути зрадженим, відчувати на обличчі чужу слину після плювка, терпіти побої, стікати кров'ю, бути прибитим до шматка дерева, померти.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

більБогвтілення

Де ж тоді Божа премудрість і досконалість? Де Його любов до нас, яка існувала перед нашим існуванням? Де цей Вічний і Всезнаючий? Де Вселюблячий? Якщо Бог - це довершений розум і любов, то чому Він допустив цю війну? Невже Йому ок, поки ми страждаємо? Він просто дивиться? Бог створив нас надто подібними на себе. Дав найголовніше і найнебезпечніше. Свободу вибору. Мож ливість обирати не Його. І дав цю свободу кожному однаково. І не забирає. Ми, християни, віримо також у те, що зло не ство-рене. Воно як темрява — не наявність чогось, а відсут ність. Зло - це відсутність Бога. Воно стається тоді, коли людина обирає не Бога, коли відкидає його.

— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає

Богвибірвійна

Сучасні науковці втратили Бога посеред безмежних чудес Його світу. Ми ж, християни, перебуваємо в реальній небезпеці втратити Бога посеред чудес Його Слова. Ми вже майже забули, що Бог — це Особистість, а то-му, як з будь-якою особистістю, з Ним можна розвивати близькі стосунки.

— Е. Тозер, Прагнення Бога

Богнебезпекаособистість

Якщо ми справді хочемо слідувати за Богом, то повинні прагнути бути «не від цього світу». Я кажу це, добре знаючи, що такі слова з презирством вживаються синами світу і застосовуються до християн як тавро докору. Нехай так і буде.

— Е. Тозер, Прагнути Бога

Богдокірне від світу

Сучасний вчений загубив Бога серед чудес Його світу; ми, християни, перебуваємо в реальній небезпеці загубити Бога посеред чудес Його Слова.

— Е. Тозер, Прагнути Бога

Богнебезпекасвіт

Гасло "lex orandi, lex credendi, яке можна приблизно перекласти як "те, як ти молишся визначає те, як ти віриш", висловлює той факт, що богослов'я і богослужіння взаємодіють один з одним. Те, у що вірять християни, впливає на манеру їхньої молитви та богослужіння; те, як моляться і відправляють богослужіння християни, впливає на те, у що вони зрештою вірять.

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

lex credendilex orandiбогослов'я

"Богослов'я є міркуванням про Бога, якому поклоняються християни".

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

Богбогослов'яміркування

Келлер писав: «Неможливо духовно зростати без глибокої участі в житті інших віруючих людей. Ви не можете жити християнським життям без спільності з друзями-християнами, без церковної сім'ї, у якій могли б знайти душевний спокій, розуміння та підтримку».

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

друзіжиттяКеллер

Як християнам поширювати Євангеліє в зрозумілий і переконливий спосіб? У сучасній культурі вони не можуть розраховувати на спільні для всіх судження про Бога, мораль, гріх або вічність. Насправді постхристиянський світ створює нову загрозу: сучасна культура вважає, що єдине, від чого нам треба спастися, це власне думка, що наші душі потребують спасіння. Можливо, багато церковних лідерів досі недооцінюють небезпеку таких змін. Кілька годин навчання, співів і спілкування в товаристві християн не здатні знешкодити цілодобову лавину цифрової інформації.

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

культуралідерисвіт

У книжці «Євангелізація у сучасному світі» Келлер писав, що в Ісусі християни можуть знайти: сенс життя, який не зникає у стражданнях, а може навіть у них поглибитись; почуття задоволення, яке не залежить від обставин; свобода, яка не зводить стосунки до рівня ненадійних взаємовигідних угод; ідентичність, яка не є крихкою та не грунтується на піднесенні себе чи відкиданні інших; здатність упоратися з почуттям провини й прощати іншим, не тримаючи в собі гіркоти чи сорому; основа для пошуку справедливості, яка не робить нас самих гнобителями; можливість дивитися не лише в очі майбутньому, а навіть смерті з миром і спокоєм; пояснення відчуття трансцендентної краси й любові, яке ми часто переживаємо.

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

ідентичністьІсусКеллер

Соціолог-історик Старк поставив собі за мету пояснити тріумф християн у Римській імперії. Упродовж столітнього періоду кардинальних змін кількість християн у Римській імперії стрибнула з менш як восьми відсотків до майже п'ятдесяти. Від Старка Келлер дізнався, що однією з найвагоміших причин стала реакція християн на чуму, яка поглинула імперію спершу в 165-180 роках від Р. Х., а потім знову приблизно в 251-270 роках. Рівень смертності в містах зашкалював. Коли спалахнула друга епідемія, в одному тільки Римі, де кількість населення не сягала й мільйона, щодня помирало п'ять тисяч людей, тобто майже тридцять п'ять тисяч на тиждень. Цифри перевищують кількість мешканців Нью-Йорка, померлих за перший рік пандемії коронавірусу. Інакше кажучи, за дві хвилі епідемії чуми в Римській імперії померло до тридцяти відсотків мешканців. Ніхто не знав, що то за хвороба чи то віспа, чи кір абощо — і як її лікувати. Люди лиш розуміли, що зараза поширюється контактним способом. Тож усі, хто міг, поїхали з міста, зокрема й лікарі. Сім'ї залишали своїх близьких помирати. «Але не християни, deemer у 1997 році. — Християни не втекли з міст і піклувалися не тільки про своїх хворих близьких: вони організували оперативні служби догляду за хворими містянами. Відшукували, приводили із собою і доглядали всякого хворого. Дуже багато християн зрештою померло». Чому ж християни залишилися помирати, поки нехристияни рятували своє життя втечею? Якщо люди, які не вірили Бога, хоч якось уявляли собі загробне життя, то за їхніми віруваннями після смерті на них не чекало нічого приємного. Християни ж, навпаки, вірили, що смерть приведе їх до Ісуса Христа. За словами Старка, щоб смертельно ризикувати, лікуючи хворих, безбожники потребували неймовірно багато хоробрості. Християни йшли на ризик, щоб зробити світ кращим, бо чекали на прихід ще кращого. Насправді, якщо хворого просто годувати, зігрівати й поїти, його шанси одужати зростали до п'ятдесяти відсотків. Оскільки християни залишалися піклуватись одне про одного й про місто, їхня чисельність зрештою перевищила кількість нехристиян утричі, а то й учетверо. І коли християни дбали про родини людей, які не були віруючими, то багато хто увірував в Ісуса Христа. Келлер пояснював: християни допомагали не тому, що знали, що їх стане втричі більше й зрештою в Римській імперії запанує християнство. Вони допомагали, бо цього їх навчив Спаситель. «У підсумку, як ми знаємо, християнство зростало колосальними темпами і завдяки демографічному способу, і через навернення, — сказав Келлер. — Парадоксально, як, здавалося б, найнерозсудливіше рішення з-поміж усіх, які могли ухвалити християни, виявилося найбільш правильним. Вони залишилися»."

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

допомогаКеллерРим

«Смерть була катом, але Євангеліє перетворило її на простого садівника». A Християни не засинають, коли вмирають. Насправді цієї миті вони пробуджуються. Біллі не пішов у холод і темряву, сказав Тімоті.

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

БілліЄвангелієпробудження