Ми шукаємо Бога тому й тільки тому, що Він спершу вклав у нас бажання, яке спонукає до такого пошуку.
— Е. Тозер, Прагнення Бога
Чуйний до її неготовності, Тімоті наполягав, що не везтиме туди сім'ю, якщо вона не погодиться. Кеті вибухнула: «Е, ні, не роби так! Не перекладай це рішення на мене. Цим ти зрікаєшся своєї ролі голови сім'ї та перекладаєш відповідальність на мене. Якщо ти вважаєш, що це правильно, - вивести сім'ю то будь лідером та ухвалюй рішення. Це твоє завдання із цього глухого кута. А я буду мовчки "жалітися Богу", аж поки не зможу з легким серцем підтримати твоє покликання».
— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.
На думку Келлера, у цьому причина духовної стагнації церков. Ісус привертав чужих і проганяв своїх, тоді як у наші дні церква прагне діяти навпаки. Самоправедні моралізатори знають, що церква чекає на них з розпростертими обіймами, а зламані й маргіналізовані почуваються в церкві непроханими гостями. Це може означати лише од-не, резюмує Келлер у «Марнотратному Богу», схоже, ми проголошуємо не те послання, яке проголошував Ісус у Євангелії від Луки 15. Ми стали схожими на старшого брата, від чого Ісус нас застерігав.
— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.
Перш ніж доручити Петрові бути пастирем, Ісус запитав його: «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більш, ніж оці?» Потім знову спитав: «Чи любиш Мене?» А тоді й утретє: «Чи любиш ти Мене?» (Йо. 21:15-17). Власне це питання має звучати як головне для всього нашого християнського служіння, адже саме воно може дозволити нам бути незначущими – і водночас справді впевненими в собі.
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.
Лідерами майбутнього стануть ті, хто наважиться заявити про свою незначущість у сучасному світі як про божественне покликання, що дасть змогу сягнути глибокої єдності з тугою, яка лежить в основі всього цього всипаного блискітками успіху, і нести туди світло Ісуса.
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.