Ми взаємодіємо з реальним світом через п'ять органів чуття. Ми осягаємо все потрібне для нашого фізичного існування за допомогою здібностей, отриманих від Бога, який створив нас і помістив у цей світ. Згідно з нашим визначенням, Бог також реальний. Він реальний у такому абсолютному й остаточному значенні, в якому не може бути реальним ніщо інше. Будь-яка інша дійсність залежить від Нього. Велика Реальність це Бог, і Він Творець тієї підпорядкованої, залежної реальності, з якої сумарно складається все творіння разом з нами. Боже існування об'єктивне, воно не залежить від будь-яких наших уявлень про Нього. Людське серце, що поклоняється Богу, не створює Об'єкт поклоніння. Воно знаходить Його, коли прокидається від духовного сну на світанку свого відродження.

— Е. Тозер, Прагнення Бога

Богіснуванняпоклоніння

Уява - це не віра. Ці поняття не тільки відрізняються, але й різко суперечать одне одному. Уява бере нереальні образи з нашого розуму і намагається надати їм реальності. Віра нічого не створює, вона просто рахується з тим, що вже існує.

— Е. Тозер, Прагнути Бога

віраіснуваннянереальні образи

В основі своєї, екзистенціалізм є протест проти погляду, що люди можуть бути зведені до рівня "речей", та вимогою серйозного ставлення до особистого існування кожної окремої особистості.

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

екзистенціалізміснуваннялюди

Аналітичні міркування, часто відомі як "онтологічний аргумент" доводять існування Бога, виходячи з твердження, що Він "є тим, вище якого не можна нічого уявити". Хоча цей аргумент піддавався критиці, він досі залишається одним із найбільш інтригуючих компонентів філософського богослов'я.

— А. МакГрат, Введение в христианское богословие

аргументБогбогослов'я

Одні можуть стверджувати, що ніколи не сумнівалися в існуванні Бога. Інші запевнятимуть, що ніколи не сумнівалися в тому, що Бога немає. Але решта з нас займе проміжну позицію: або віритимуть у Бога, час від часу сумніваючись, або сумніватимуться в Ньому, час від часу вірячи.

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.

Богвіраіснування

Людство ж Бог сконструював так, щоб енергію, необхідну для нормальної життєдіяльності, вона, людина, черпала від Самого Бога... Бог не може дати нам щастя і мир без Нього Самого, тому що без Нього щастя і миру просто немає.

— К. Льюис, Просто Христианство

Богенергіяжиттєдіяльність

Фаза прийняття нам дається нелегко. Вона йде на крок далі, ніж прощення. Ми приймаємо самі себе. Прийняття означає бачити себе відокремленим, незалежним і відзначати всю повноту нашого людського єства. Воно означає прийняти клоуна, диявола, злякане дитя, злу відьму, самотнього закоханого, сноба-інтелектуала, того, хто досягає все і зразу, гордовитого елітара (того, хто вважає, що світом має правити еліта пр. перекладача), невпевненого хлопчика чи дівчинку, модника, шукача уваги, дурня, ризикового, залежного, королеву краси або перфекціоніста. Якщо ми не приймемо цих частин себе, вони почнуть домінувати. Якщо ми заперечуємо їх існування, то вони стають нашими богами і контролюють нас. Зрештою, вони ведуть до суїциду, так само як наркотики і алкоголь. Те, що ми приймаємо їх, значить слухати те, що ці якості кажуть нам про нас самих. Зазвичай вони лише посланці. Наприклад, зухвалість (гордість) в даній ситуації часто є симптомом невпевненості. Тому, коли ми стаємо зухвалими (гордими), то знаємо, що може виринути глибша проблема, яка приведе до прийняття. На щастя, Бог постійно втручається, щоб допомогти нам з прощенням і прийняттям. Ми повинні постійно і покірно просити Бога дати ці дари прощення і прийняття.

— Д. Хагберг, Р. Ґеліх, Критична подорож

богигордістьдари

Логотерапія, зважаючи на неминуче закiнчення людського існування, є не песимістичною, а радше активізаційною. Щоб пояснити це образно, ми можемо сказати: песиміст нагадує людину, котра зі страхом і сумом поглядає на свій настінний календар, з якого що дня відриває сторінку і який щодня робиться тоншим. З іншого боку, людина, яка активно вирішує свої життєвi проблеми, наче вириває з календаря чергову сторінку й охайно та ретельно її зберігає разом із попередніми, спочатку накидавши на ній кілька стислих нотаток. Людина з гордістю й радістю оглядає багатство, зібране у цих нотатках, бо це свідчення життя, прожитого уповні. Що це означатиме для людини, якщо вона помітить, що старіє? Чи має вона будь-який привід заздрити молодим людям, яких бачить, або ностальгувати над втраченою юністю? Для чого їй заздрити молодi? Через можливості, які мають молоді люди, те майбутнє, яке для неï вже позаду? «Ні, дякую, - думатиме людина. - Замість можливостей я маю у минулому вже доконане, не тільки реальність виконаної праці і здійсненного кохання, але й мужньо пережитих страждань. Цими стражданнями я найбільше пишаюся, хоч вони й не можуть викликати заздрощів.»

— В. Франкл, Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі

життяіснуваннякохання

Ми існуємо для слави Божої, а не для власного задоволення. Людство не стоїть у центрі всього сущого, а Бог не з'явився на світ заради нас.Ми навіть не існуємо заради самих себе. Ми існуємо заради Бога і Його слави.

— Х. Бингем, Бог, который слышит

Богзадоволенняіснування

У своїй книзі "Спільнота 101" Гілберт Білезікян описує біблійну першість єдності: "Дійсно, спільнота знаходить свою сутність і визначення глибоко в бутті Бога. Єдність - це насамперед божественний спосіб буття, який стосується власного існування Бога, незалежно від і до будь-яких Його творінь. Яка б спільнота не існувала в результаті Божого творіння, вона є лише відображенням вічної реальності, яка притаманна буттю Бога. Тому що Бог вічно єдиний, коли Він створив на Свій образ і подобу, Він створив єдність."

— Е. Стетцер, М. Додсон, Церкви, що повертаються.

БілезікянБогбуття

Учені відчувають занепокоєння, коли щось пояснити не вдається. Учені визнають, що є багато такого, чого вони не знають. Але це зовсім не те саме, що визнати існування чогось такого, що вони ніколи не зможуть дізнатися, чогось такого, для відкриття якого в них не розроблено жодної методики.

— Э. Тозер, Величие Бога

визнаютьдізнатисязанепокоєння

Наприклад, любов - це не щось таке, що Бог має і що може збільшуватися чи зменшуватися або зовсім перестати існувати. Божа любов - це один із видів існування Бога, і коли Він любить. Він просто є Самим Собою. Те ж саме можна сказати і про інші Його властивості.

— Э. Тозер, Величие Бога

Богвластивістьіснування