Царство Боже непримітне, бо люди надто дріб'язкові, щоб його відразу помітити у своєму житті. Усі в ньому народилися і колись його покинули, бо всі були невинними дітьми, які виросли зі світу чистих дитячих мрій у прагматичний світ жорстокості та лицемірства. Заради успіху та слави люди легко переступають через сумління і втрачають радість чистого серця. А досягнувши всього, чого бажали, відчувають втому від задоволень та пересиченість від насолод. Та зустріч із Христом у багатьох пробуджує спрагу до давно забутої втіхи від безкорисливого добра.

— Д. Таргонський,

дитинстводобролюди

Від самого початку проповіді Христос не розкривав змісту цієї притчі пробудити жагу до пізнання. Ісус говорив коротко, але цікаво, і швидко замовкав, щоб спонукати людей самостійно розмірковувати над Його словами. Пробуджена Вчителем думка породжувала в голові учнів запитання, з яким вони й звернулися до Нього, а - це й була молитва істина відкривалася в діалозі любові. Діалог із Христом до Бога. У спілкуванні з Учителем усе ставало на свої місця, і життя здавалося простішим та зрозумілішим.

— Д. Таргонський,

діалогдумкаістина

Повія прийшла до Христа, бо вірила в Любов і знайшла Бога. І з цією вірою у серці вона розпочала нове життя. За все земне життя втілений Бог не відзначав нікого з учнів: ні самовідданого Петра, ні улюбленого Івана. А ось цю пропащу жінку, яка полюбила Його усім своїм єством, не вміючи інакше, Бог поставив за приклад усьому людству: - Запевняю вас: де тільки буде проповідуватися це Євангеліє в усьому світі, те, що вона зробила, буде сказано в її пам'ять!

— Д. Таргонський,

БогвіраЄвангеліє

Христос переступив через нездоланну стіну смерті, переніс через неї людину, повертаючи її назад у світ живих, і віддав у руки матері. Христос со творив це просто, бо Бог простий. Творець вчинив людяно, бо людяність божественна риса людини.

— Д. Таргонський,

життялюдиналюдяність

Христос назвав невдячних і гордих людей «злим родом», бо любов та доброта ріднить людей із Богом, а невдячність і гордість із злим духом.

— Д. Таргонський,

Богвдячністьгордість

Справжній Бог - це люблячий Творець, Який устами Христа говорить з людиною в її серці та сумлінні. Він втілився і знищив усі людські ілюзії про Себе, розвіяв містичні страхи навколо Свого Отця, спростував примітивне марновірство і спонукав поважати Себе як рівноцінну Особистість. Бог люблячим поглядом Отця дивиться у вічі людині очами Людини та розмов ляє у розумі, серці та сумлінні з тими, хто йде у житті шляхом добра.

— Д. Таргонський,

Богдобролюдина

Люди ненавидять своїх рідних і сусідів так само люто, як «ворога народу». Ця ненависть підточує зсередини єдність сім'ї, суспільства, народу і робить їх вразливими до зовнішніх ворогів. Затасна ненависть поступово переплав ляє людину в нелюда. Тож заповіддю, яка благословляє ненавидіти ворогra свого народу, люди почали виправдовувати власну щоденну злобу. Христос владно спростував цю мертву букву священного тексту як Цар, який скасовує старий Закон, щоб натомість дати людям Новий Завіт Любові.

— Д. Таргонський,

єдністьзаконлюбов

Хоча Ісус боровся зі злом до смерті, в Ньому не було ненависті до Своїх ворогів. Книжники та фарисеї люто ненавиділи Христа, але Він не перестав полемізувати з ними, бо вірив у те хороше, що вклав у кожну людину. Інакше Ісус не звертав би на них уваги й уникав спілкування, як із родичами в Назареті.

— Д. Таргонський,

злоІсускнижники

Людина по-справжньому блаженна (щаслива), тільки коли живе по правді й любить чистим серцем. Так починалася найважливіша проповідь Христа про щастя.

— Д. Таргонський,

блаженстволюбовправда

Терпіння втрачає сенс тоді, коли людина доходить до краю, де можна втратити себе. Матвій довго вагався і не знав, що робити далі. Почувши поклик Христа, він відчув велике душевне полегшення, бо зустрів таку дорогоцінну Людину, яка його не засудила, а зрозуміла. Заради такого скарбу митних без особливого жалю облишив своє місце і пішов далі за Христом.

— Д. Таргонський,

вибірдовіраМатвій

Насправді Христа вважали «беззаконником» тому, що Ним неможливо було маніпулювати, звинувачуючи у надуманих гріхах чи залякуючи небесним покаранням.

— Д. Таргонський,

беззаконникгріхістина

Хоча Христос нікому не нав'язувався ні в царі, і в учителі, ні в пророки, люди постійно намагалися зробити з нього ідола і змусити «працювати на себе». Христос уперто не піддавався на богомільні лестощі, нікого не виділяв і завжди залишався Самим собою, толж за це Його й зненавиділи.

— Д. Таргонський,

ідолістиналюди