Мене підігрівала ще одна подія в історії, вона теж випала на Пурим. Це було 1946 року, коли тривав Нюрнберзький процес, на якому судили нацистів за ті звірства, що вони влаштували з єврейським народом. Здавалося, сьогодні напрошується новий суд, щоби Бог звершив Свою роботу в Україні. Пам'ятаю, гуляючи із собакою, я почав молитися: «Доки, Боже?!». І раптом мене пронизала думка: у Книзі Естер жодного разу не згадується ім'я Бога, проте видно, як багато всього, що наблизило перемогу, було скоєно людьми. І Мордехай, і Естер зробили щось доленосне для свого народу. Отже, Бог непомітно діяв у той історичний момент через цих людей. Мене немов осяяла думка і змусила придивитися до сьогодення. Здавалося, що Бог у тому, що відбувається в Україні, наче не бере участі. Але не можна не відзначити, як сильно нам допомагають ті ж поляки, англійці, нідерландці, американці, румуни. Це наводило на думку, що Бог, як і раніше, втручається в історію і творить перемогу руками людей.Тієї ж секунди з мене немов упав якийсь гнітючий тягар. Я усвідомив, що ми звикли перекладати частину відповідальності на Бога, тоді як це безпосередньо наша роль. Це чудово пояснюється одним діалогом між Творцем і людиною, який я побачив на картинці в інтернеті. На запитання: «Боже, чому Ти все це допускаєш?» — Господь відповів: «А чому ви це допускаєте?». Виявляється, ми – Його руки і ноги. Ми відповідальні за те, що відбувається. І під Його благословенням зможемо мало-помалу змінювати сценарій того, що відбувається.
— В. Синій, Людина, в якої вкрали дім