Коли мені було двадцять років, я жив і працював у боснійському таборі для біженців.Усі біженці стикалися з жорстокістю та руйнуваннями. Вони втратили геть усе, що коли-небудь мали. Багато хто втратив друзів і родину. В халупинились у закритому просторі табору, живучи усі страждал харчуючись самим Лише хлібом та чутками. Усі страждали. Я був іще юним і, очевидно, не сприймав багатьох речей об'єктивно, але було, звичайно, й таке, чого я не знав і просто не міг зрозуміти. Але мене вразила одна річ. Скидалося на те, що в та-борі найліпше давали собі раду ті люди, котрі мали дуже маленьких дітей або ж онуків. Вони знали, що мусять прокидатися щоранку, що мусять вистояти, бо це потрібно комусь іще.
— Е. Грейтенс, Стійкість. Тяжко виборена мудрість для ліпшого життя