Відновити катехизацію. З твору «Апостольське переказ», що приписується Іполиту, ми дізнаємося, що у ранній церкві звернення сприймалося як подорож у кілька етапів. По-перше, тих, хто шукав, приймали як катехуменів для настанови у вірі. Кілька разів на тиждень вони збиралися для того, щоб отримати повчання у християнському світогляді та етиці. По-друге, коли вони ставали віруючими, то перетворювалися на кандидатів на хрещення або оголошених і проходили новий курс настанов, після чого могли публічно хреститися. Тепер їх сприймали як віруючих, які ще не прилучені до церковної громади. Настанова перед хрещенням підкреслювало ортодоксальне богослов'я та розуміння сутності церкви та її служіння. По-третє, після хрещення новий член громади вислуховував додаткові настанови щодо практичних питань життя і роботи християнина в язичницькому світі. Подібний церковний, общинний підхід припускав, що духовне становлення це свого роду подорож з громадськими віхами, які відзначалися спільною урочистістю всієї громади їжею, питтям, музикою та танцями. Ці віхи хрещення, Вечеря Господнього, весілля та похорон. На відміну від сучасних моделей індивідуалістичного служіння, які пропонують разові заходи, інтенсивні курси та програми, катехизація передбачала інший підхід. Вона втілювала в собі спільність, участь та поведінку. Шукачі регулярно зустрічалися один з одним та наставниками. Оголошені зустрічалися один з одним та пасторами-учителями. Запам'ятовування та повторення уповільнювало процес, але й сприяло тому, що катехумени добре запам'ятовували богослов'я та практику церкви. Катехизація призводила до більш явних змін у житті та міцного вкорінення в церкві, ніж ті, на які здатні сучасні програми та семінари. У книзі «Укорінені в Євангелії» Гері Парретт і Джеймс Пакер наполегливо закликають сучасних християн відновити в церкві катехизацію". Вони відстоюють свою точку зору, посилаючись на три давні, біблійні зразки. Господня молитва (досвід). Розтягнути за часом, замість того, щоб намагатися його втиснути. Вони показують, що це не формальні (прямо як у класній кімнаті), а цілком неформальні зустрічі. І важливіше за все те, що катехизація об'єднує настанову та учнівство з поклонінням та общинним життям усієї церкви. всіх тих, хто шукає, катехуменів, оголошених і нових членів молилися всією громадою на богослужінні. Т. Келлер, Центровая Церковь (Чернігів: In Lumine Media, 2016), С.351
Возобновить катехизацию. Из сочинения «Апостольское предание», приписываемого Ипполиту, мы узнаем, что в ранней церкви обращение воспринималось как путешествие в несколько этапов. Во-первых, ищущих принимали в качестве катехуменов для наставления в вере. Несколько раз в неделю они собирались для того, чтобы получить наставление в христианском мировоззрении и этике. Во-вторых, когда они становились верующими, то превращались в кандидатов на крещение, или оглашенных, и проходили новый курс наставлений, после чего могли публично креститься. Теперь их воспринимали как верующих, еще не приобщенных к церковной общине. Наставление перед крещением подчеркивало ортодоксальное богословие и понимание сущности церкви и ее служения. В-третьих, после крещения новый член общины выслушивал дополнительные наставления в практических вопросах жизни и работы христианина в языческом мире. Подобный церковный, общинный подход предполагал, что духовное становление это своего рода путешествие с публичными вехами, которые отмечались совместным торжеством всей общины едой, питьем, музыкой и танцами. Эти вехи крещение, Вечеря Господня, свадьбы и похороны. В отличие от со- временных моделей индивидуалистического служения, которые предлагают разовые мероприятия, интенсивные курсы и программы, катехизация предполагала иной подход. Она воплощала в себе общность, участие и поведе ние. Искатели регулярно встречались друг с другом и наставниками. Оглашенные встречались друг с другом и пасторами-учителями. Запоминание и повторение замедляло процесс, но и способствовало тому, что катехумены хорошо запоминали богословие и практику церкви. Катехизация приводила к более явным переменам в жизни и прочному укоренению в церкви, чем те, на которые способны современные программы и семинары. В книге «Укорененные в Евангелии» Гэри Парретт и Джеймс Пакер настоятельно призывают современных христиан восстановить в церкви катехизацию”. Они отстаивают свою точку зрения, ссылаясь на три древних, библейских образца Апостольский символ веры (убеждения), Десять заповедей (практика) и Господня молитва (опыт). По их мнению, процесс следует растянуть по времени, вместо того чтобы стараться его ужать. Они показывают, что это не формальные (прямо как в классной комнате), а вполне неформальные встречи. Процесс катехизации должен включать в себя практический опыт и давать возможности для развития личных отношений со зрелыми членами церкви. И важнее всего то, что катехизация объединяет наставление и ученичество с поклонением и общинной жизнью всей церкви. В прошлом за всех ищущих, катехуменов, оглашенных и новых членов молились всей общиной на богослужении.
Т. Келлер, Центровая Церковь (Чернігів: In Lumine Media, 2016), С.351