Бог обирає спочатку Авраама, потім Ізраїль і після Давида. Усі три обрання вважають початок новому руху, і хоча вони мають певні тематичні відмінності, вони містять спільну мету Бога щодо всього світу. Можна було б їх назвати тематичними траєкторіями розповіді. Траєкторія, яка починається з сім'ї Авраама і спрямована до решти родин на землі, це траєкторія благословень. Траєкторія, що починається з Ізраїлю і спрямована до інших народів, це траєкторія Божого одкровення про себе світу. Траєкторія, яка починається з царювання Давида на Сіоні і спрямована в усі кінці землі, – це траєкторія встановлення царства Божого над усім творінням. Звичайно, всі ці три напрямки та теми тісно переплетені.

— К. Райт, Миссия Бога

АвраамблагословенняДавид

Великі Божі діяння історії Ізраїлю були простою виставою у театрі всесвіту. Вони несли у собі освітню функцію. Завдяки своєму досвіду ізраїльтяни пізнали живого Бога. У світі, населеному народами, які не знали Яхве як єдиного істинного Бога, Ізраїлю було надано честь такого пізнання. Звичайно, цей привілей супроводжувався величезною відповідальністю: Ізраїлю було довірено знання про Бога. Але однією з рушійних сил біблійної місії залишалося бажання Бога показати себе всім народам. Все, що Бог зробив для Ізраїлю в одкровенні та викупленні, покликано було започаткувати його місію через обрання одного народу, наділеного безцінним пізнанням Яхве. Псалмоспівці говорили про це із захопленням та вдячністю (Пс. 32, 12; 147, 8-9). Але в плани Бога ніколи не входило обмежити це пізнання рамками Ізраїлю. Ізраїль пізнав Бога, щоб через нього це знання відкрилося всім народам. У цьому не можна не відчути рішучого місійного настрою уривків, де йдеться про унікальне обрання Ізраїлю.

— К. Райт, Миссия Бога

вибірвідповідальністьізраїль

У всьому цьому Ізраїль покликаний наслідувати приклад Авраама, наслідуючи його віру і послух. Таким чином, благословення заповіту включає пізнання єдиного живого і істинного Бога (через одкровення його імені, Яхве) і готовність до любові та послуху, щоб благословення не вичерпалося (Втор. 4, 32-40).

— К. Райт, Миссия Бога

Авраамблагословеннявіра

Задавшись питанням, що мали на увазі ізраїльтяни, говорячи про «пізнання Господа», перед нами відкриються щедрі розсипи біблійного вчення про монотеїзм. Цей дивовижний універсальний термін має кілька важливих граней. Яхве явив себе Богом, який хоче бути пізнаним Це його бажання очевидне в його творінні, одкровенні, спасінні і суді. Ми покликані пізнати Яхве як Бога, анітрохи не сумніваючись, що можемо його дізнатися і, більше того, маємо це зробити. Це знання довірено обраному народу, який уклав завіт з Богом, і має знаходити відображення в їхньому житті. Але одного разу все людство так чи інакше дізнається Яхве як істинного Бога. Тому допомагати людям у пізнанні Бога є ланкою місії тих, хто покликаний до участі в місії Бога, який хоче бути пізнаним. Отже, «пізнання Яхве» – один із наповнених глибоким змістом старозавітних термінів, за допомогою якого ізраїльтяни висловлювали ідею, відому нам як монотеїзм. Ми з вами вирушаємо в подорож, де на нас чекають дивовижні відкриття. Як сам Ізраїль пізнав Яхве, Бога? Яким вони бачили процес пізнання його іншими народами?

— К. Райт, Миссия Бога

Богзавітмісія

Але ми все ще маємо запитати: «Звідки взялася ідея прав людини?» Коли так багато мирських людей підтримують її, чи означає це, що вона є плід загального одкровення? Ні, вона є плід кількох факторів. Світ, познайомившись із біблійним вченням, сприйняв цю ідею з особливого одкровення і надав їй універсальнішого, нехристиянського значення. Однак основні поняття про гідність людини, про важливість прощення замість відплати, про значущість філантропії та благодійності – всі вони випливають із християнської цивілізації, оскільки в язичництві та східних релігіях вони фактично були відсутні. Тепер вони постійно присутні в сучасному житті Заходу, хоча основу для них християнську віру культура загалом відкинула.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

благодійністьгідністьідея

Місто дає нам по-новому зрозуміти силу Доброї звістки. Там ми зустрічаємо людей, які здаються нам духовно і морально безнадійними, і думаємо: «Ці люди ніколи не повірять у Христа». Але така думка сама по собі є одкровенням: якщо порятунок справді дається за благодаттю, а не за заслугами і чеснотами, то чому нам здається, що в когось іншого менше шансів, ніж у нас, стати християнином? Чому чиєсь навернення буде більшим дивом, ніж наше спасіння? Місто може відкрити нам, що ми не зовсім віримо у винятковість благодаті та в реальності переконані, що Бог здебільшого рятує хороших людей - подібних до нас.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

БлагодатьБогмісто

Багато християн вважають, ніби кінцева мета Христового відкуплення полягає в прагненні повернути нас у природний, сільський світ Едему. На цьому припущенні ґрунтується переконання, що завдання християн - лише благовістити й виховувати учнів. Але Одкровення показує, що це не так. Бог хоче, щоб зусилля людини були спрямовані на розбудову цивілізації у вигляді міста, - яка б прославляла Його та керувала нескінченними чудесами й багатствами, вкладеними Богом у світобудову. Ця думка спонукала Гарві Конна написати, що культурний мандат «можна було з таким же успіхом назвати міським мандатом».

— Т. Келлер, Центровая Церковь

благовістявідкупленняЕдем

Недостатньо вважати заклик до покаяння і віри проповіддю, у центрі якої Христос, як недостатньо вважати нею переказ кількох епізодів з Євангелій. У христоцентричній проповіді все Святе Письмо постає перед нами як одкровення Божого спокутного задуму; проповідник роз'яснює в ній кожний уривок зі Слова Божого з огляду саме на таке розуміння Біблії, бо приклад такого проповідування подав нам Сам Ісус (Луки 24:27).

— Б. Чапелл, Проповедь, в центре которой Христос

віраЄвангелієодкровення

Його імена - це просто описові характеристики для Нього Самого і для Його діяльності. Імена Бога, у прямому сенсі, - це один зі способів явлення Богом Самого Себе, своєї особистості. Імена ці не людського винаходу, а божественного, хоча запозичені вони з людської мови і людських взаємин. Бог незбагненний, але у Своїх іменах Він сходить до всього, що має межі, і стає подібним до людини. З одного боку, ми не можемо пізнати Його, оскільки Він незбагненний. З іншого боку, ми можемо пізнати Його, оскільки Він дав нам Свої імена. Ці імена дані нам для того, щоб ми мали певну міру одкровення про Нього і змогли в цій мірі пізнати Його. Вони характеризують Бога, хоча й не найглибші глибини Його сутності, вказують на те, що ми можемо дізнатися про Нього в міру того, як Він вступає у взаємовідносини з нами у Своїй спокутній діяльності.

— Д. Тейлор, Фактор «АЛЛИЛУЙЯ»

Богдіяльністьім'я

Вічне життя - це пізнання Отця, справжнє пізнання, заради якого і прийшов Ісус. Він прийшов, щоб у Ньому ми розгледіли справжнє обличчя Отця. Немає більш життєствердного одкровення, ніж це.

— А. Фадлинг, Жизнь без спешки. Ритм труда и отдыха по примеру Иисуса.

вічністьІсус Христособличчя