Замість того, щоб усвідомити свою помилку або просто поплакати, або помешало на душі, Юда сухо обмірковував ситуацію. Замість людей, яким можна було б відкрити душу, він зосередився на єдиній «рятівній думці про смерть. Ця страшна думка давала відчуття лукавого спокою і впевненості. Юда дійшов слиного висновку, що перспектив більше немає, всі засоби використано, а можливості перекрито. Він подумав: «Петро мене точно вбе коли побачить. Люди, що тепер ганьблять Ісуса на Хресті, впізнають так само розіпнуть. Але я не допущу, щоб наді мною насміхалися, я не терпітиму приниження!». Отже, Юда знайшов єдиний вихід піти й повіситися. Христос любив Юду. Він терпляче чекав його, навіть коли потім висів на хресті, але не дочекався. Після того, як Юда повісився, Ісус віддав Свій Дух Богу. Творець був вірний до останнього подиху Своїй великій любові до Юди.
— Д. Таргонський,