Як і Августин, Льюїс усвідомлює, що існують певні глибокі людські емоції, які вказують на межі нашого буття, що лежать поза просторово-часовими рамками. У людях, вважає Льюїс, існує сильне і глибоке прагнення, яке жоден земний предмет, жодне земне переживання що неспроможні задовольнити. К. С. Льюїс називає це почуття "радістю" і стверджує, що воно вказує на Бога як на своє джерело та мету (звідси і назва його знаменитої автобіографічної роботи "Здивований радістю"). На думку Льюїса, радість є "незадоволеним бажанням, яке саме собою бажаніше, ніж будь-яке інше задоволення… кожен, хто випробував його, захоче повернутися до нього знову".
— А. МакГрат, Введение в христианское богословие