Одним з найбільших проявів іронії в історії християнства є те, що його лідери постійно піддавалися спокусі влади – політичної, військової, економічної, моральної, духовної, та при цьому й далі говорили від імені Ісуса, який за свою божественну владу не тримався, але спустошив себе і став таким, як ми. Спокуса вважати владу знаряддям, придатним для проголошення Євангелія, – чи не найбільша з усіх.
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.
Я знову і знову переконуюсь, як важко бути по-справжньому вірним Ісусу на самоті. Треба, щоб мої брати чи сестри молилися зі мною, говорили мені про духовне завдання, яке на нас покладене, і спонукали мене залишатися чистим думкою, серцем та тілом. Але набагато важливіше те, що зцілює Ісус – не я; слова істини говорить Ісус – не я; Господом є Ісус – не я. Це стає абсолютно очевидним, коли разом проголошуємо покутну силу Бога. Справді, коли служимо разом, людям легше визнати, що ми прийшли не від свого імені, а від імені Господа Ісуса, який нас послав.
— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.