Я здивувався б (хоч би що казали), якби почув, що Черчилль щось таке утяв сам. Він не лише був вірний Клементині, він у принципі не був до такого схильний. Побутує історія про Дейзі Феллоуз («особу, схильну до показовості й шику, дещо безжальної краси»), яка помітила Черчилля на мирній конференції у Версалі 1919 року та запросила на чай, аби «познайомити з моїм малям». З'явившись на чай, Черчилль не знайшов ніякого маляти, а тільки шезлонг, застелений шкурою тигра, для господині. І одежі на Дейзі не було. Вінстон утік.
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
У моєму офісі ми щодня о третій пополудні припиняємо роботу, щоб випити чаю. Я запозичив цю традицію у британців. Упродовж п'ятнадцяти хвилин кожен має нагоду насолодитися чашечкою чаю чи кави, можливо, похрумкати попкорном або з'їсти шматок морквяного пирога, який наша найкраща волонтерка Ненсі приносить із дому. Це час, коли світ уповільнює біг, а ми можемо побути всі разом. У цьому немає ніякої магії, але в завантаженому роботою офісі, де можна цілий день пробігати в справах і не побачити всіх працівників, така церемонія виявляється дуже корисною.
— Е. Грейтенс, Стійкість. Тяжко виборена мудрість для ліпшого життя