Моя душа, як льюїсівська країна Нарнія, нудиться під чарами якогось чаклунства: лід скував струмки, холод тримає квітуче пробудження природи під замком. Я розумів, це 24 лютого застигло в мені, як і в мільйонах українців. Зміна сезонів не радувала, як раніше. Може, ми відчули б себе щасливішими, якби це хоч якось позначилося на перебігу війни, але їй не було кінця. Яка тут весна, коли ти перетворився на грудку, що кричить від нестерпного болю. У пориві емоційного спустошення тобі дедалі частіше здається, що молитви не допомагають...
— В. Синій, Людина, в якої вкрали дім