Цитати з тегом: споглядання

Споглядання. Якщо безперервне та щоденне співробітництво з Богом можна порівняти з подорожжю, то споглядання – це ходіння з Богом як із незмінним Попутником у будь-якій сфері діяльності протягом усього життєвого шляху. Споглядання – це не просто медитативна практика. Це особисте спілкування з Богом. Споглядання це життя і служіння у присутності Бога. Життя в спогляданні - це вміння зосередитися в світі, який легко відволікає нас і збиває з пантелику. Це бажання слухати, коли всі довкола прагнуть говорити. Це нерозривний союз із Богом у світі, який прагне до відокремленості. Це життя без поспіху в кругообігу метушні. Споглядання шукає насамперед Царства Божого та його праведності, але не як чогось умоглядного, а живого та практичного. Споглядання прагне життя, в якому Бог є Альфа, Омега і «все у всьому» (1 Кор. 15:28). Споглядання наділяє нас здатністю працювати зі зростаючим і підкріплюючим нас усвідомленням Божої присутності. Споглядання дозволяє працювати у тісному спілкуванні з Царем, допомагаючи нам бачити, що у Його Царстві все робиться заради нашого блага. Духовний наставник і вчитель Томас Грін відзначає зв'язок споглядання та служіння: Життя апостола сповнене споглядання. Спочатку людина йде до храму, щоб, так би мовити, сповнитися Богом, а потім поспішає на ринкову площу, щоб поділитися одкровенням, отриманим від Бога у молитві.

— А. Фадлинг, Лидер без спешки

Хтось може побоюватися, що ми надмірно звеличу-ємо особисту релігію, що новозавітне «ми» витісняється егоїстичним «я». Вам ніколи не спадало на думку, що сто піаніно, налаштованих на один і той самий лад, автоматично налаштовані одне на одного? Вони звучать в унісон, бо налаштовані не одне на одного, а на інший стандарт, якому кожне з них повинне відповідати індивідуально. Так само сто поклонників, що зібралися разом, кожен з яких дивиться на Христа, в душі ближчі один до одного, ніж могли б бути, якби прагнули «єдності» та відвели очі від Бога в пошуках тіснішого спілкування. Соціальна релігія стає досконалою, коли очищується релігія особиста. Тіло зміцнюється, коли його члени стають здоровішими. Вся Церква Божа виграє, коли вірні, що її складають, починають шукати кращого та більш піднесеного життя.

— Е. Тозер, Прагнути Бога

Коли мені минуло п’ятдесят і стало зрозуміло, що бути вдвічі старшим навряд чи вдасться, я опинився віч-на-віч із простим запитанням: «Чи наближали прожиті роки мене до Ісуса?». Після двадцяти п’яти років священства я виявив, що молюсь не найкращим чином, живу дещо ізольовано від інших і дуже переймаюся гострими проблемами сьогодення. Усі говорили, що насправді в мене все гаразд, але щось усередині підказувало, що цей успіх становить для моєї душі загрозу. Я почав запитувати себе, чи відсутність споглядальної молитви, самотність та постійне намагання долучатися до вирішення найрізноманітніших, на позір найнагальніших проблем — це ознаки того, що Дух у моїй душі поступово пригнічується. Мені було дуже важко бачити ясно, і хоча про пекло я не говорив ніколи, а якщо й говорив, то хіба жартома, одного дня я прокинувся з усвідомленням того, що живу в дуже темному місці, і що термін «вигорання» — це просто зручне з погляду психології тлумачення духовної смерті.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.