Цитати з тегом: смерть

Соціолог-історик Старк поставив собі за мету пояснити тріумф християн у Римській імперії. Упродовж столітнього періоду кардинальних змін кількість християн у Римській імперії стрибнула з менш як восьми відсотків до майже п'ятдесяти. Від Старка Келлер дізнався, що однією з найвагоміших причин стала реакція християн на чуму, яка поглинула імперію спершу в 165-180 роках від Р. Х., а потім знову приблизно в 251-270 роках. Рівень смертності в містах зашкалював. Коли спалахнула друга епідемія, в одному тільки Римі, де кількість населення не сягала й мільйона, щодня помирало п'ять тисяч людей, тобто майже тридцять п'ять тисяч на тиждень. Цифри перевищують кількість мешканців Нью-Йорка, померлих за перший рік пандемії коронавірусу. Інакше кажучи, за дві хвилі епідемії чуми в Римській імперії померло до тридцяти відсотків мешканців. Ніхто не знав, що то за хвороба чи то віспа, чи кір абощо — і як її лікувати. Люди лиш розуміли, що зараза поширюється контактним способом. Тож усі, хто міг, поїхали з міста, зокрема й лікарі. Сім'ї залишали своїх близьких помирати. «Але не християни, deemer у 1997 році. — Християни не втекли з міст і піклувалися не тільки про своїх хворих близьких: вони організували оперативні служби догляду за хворими містянами. Відшукували, приводили із собою і доглядали всякого хворого. Дуже багато християн зрештою померло». Чому ж християни залишилися помирати, поки нехристияни рятували своє життя втечею? Якщо люди, які не вірили Бога, хоч якось уявляли собі загробне життя, то за їхніми віруваннями після смерті на них не чекало нічого приємного. Християни ж, навпаки, вірили, що смерть приведе їх до Ісуса Христа. За словами Старка, щоб смертельно ризикувати, лікуючи хворих, безбожники потребували неймовірно багато хоробрості. Християни йшли на ризик, щоб зробити світ кращим, бо чекали на прихід ще кращого. Насправді, якщо хворого просто годувати, зігрівати й поїти, його шанси одужати зростали до п'ятдесяти відсотків. Оскільки християни залишалися піклуватись одне про одного й про місто, їхня чисельність зрештою перевищила кількість нехристиян утричі, а то й учетверо. І коли християни дбали про родини людей, які не були віруючими, то багато хто увірував в Ісуса Христа. Келлер пояснював: християни допомагали не тому, що знали, що їх стане втричі більше й зрештою в Римській імперії запанує християнство. Вони допомагали, бо цього їх навчив Спаситель. «У підсумку, як ми знаємо, християнство зростало колосальними темпами і завдяки демографічному способу, і через навернення, — сказав Келлер. — Парадоксально, як, здавалося б, найнерозсудливіше рішення з-поміж усіх, які могли ухвалити християни, виявилося найбільш правильним. Вони залишилися»."

— К. Гансен, Тімоті Келлер. Духовне та інтелектуальне становлення.