Ми проводимо час наодинці з Богом як під час тихого часу з Богом, так і в невпинних щоденних розмовах. Ми не маємо амбіцій, щоб стати відомими, багатими, успішними, помітними, цілеспрямованими або «духовними». Ми ті посудини, в які Бог наливає свій Дух, що постійно переповнює цю посудину і витікає назовні. Ми наповнені Духом, але тихо і невибагливо. Присутність Духа в нашому житті така прониклива, що ми можемо навіть і не усвідомлювати, що робимо щось від Духа. Ми такі несвідомі Духа, бо звикли, що Бог так природно веде нас по життю, неочікувано, але впевнено. Згодом ми стаємо щиро покірними і можемо говорити про своє життя і цілі дуже простими термінами.
— Д. Хагберг, Р. Ґеліх, Критична подорож