Хай там як, він заперечував, що вніс «чужорідну расу» до Палестини. «Аж ніяк», — казав він: саме араби були завойовниками. Черчилль звернув увагу, що у часи Христа населення Палестини було значно більшим — і ті люди переважно були іудеями. А змінилося все у VII столітті. «Коли у світовій історії відбулося магометанське непорозуміння, ісламські орди ринули у ті місця, усе змели і знищили. Ви бачили ті тераси на пагорбах, що раніше були окультурені, а під пануванням арабів вони так і залишалися пустелею».
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
У його уявленнях євреї та араби жили пліч-о-пліч. Він уявляв, як технічно кваліфікований Шломо завзято простягає руку допомоги в опануванні трактора юному Мухаммеду, навчає його мистецтва будувати іригаційні системи. Бачив, як у пустелі буяють фруктові сади, процвітання, добробут, усе решта. І насправді навіть отримав деяку підтримку цього свого бачення особисто від самого старенного короля Хусейна, який писав у своїй публікації «al-Qibla», що Палестина була «священ-ною й улюбленою вітчизною її справжніх синів — євреїв».
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
Що викликало чудернацьку заяву? Частково — ідеалізм. Ще із часів погромів у Росії ХІХ століття наростав рух, метою якого було знайти домівку для євреїв. На одному етапі британці навіть носилися з ідеєю підшукати якусь місцину в Уганді; та Палестина, земля єврейського Старого Заповіту, була очевидним місцем. Палестина досі була відносно малонаселена; певною мірою Балфур лише додавав офіційний британський голос до хору, що оспівував надання «землі без народу народу без землі».
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію