Але було ще дещо. Олена Коберник написала про свого чоловіка вірш. У найважчий день свого життя, втративши найважливішу людину, вона взялася сортувати слова. Підбирати, переставляти їх місцями, виплакувати, вистогнувати. Це був час, коли ще не повністю минула моя зневіра у письмі, але ця жінка щось в мені перемкнула. Центром для неї був Бог і чоловік. Втративши чоловіка, вона зверталась до Бога віршем. З'єднала їх двох своїм письмом.
— А. Дронь, Гемінґвей нічого не знає