Творець, втілившись, став досконалою Людиною, але не відповідав жодному зі всесвітніх ідеалів. Він міркував Своїм розумом, чинив за Своїм сумлінням і був вірний до смерті Своїй першій та останній любові людині. Христос жив просто, любив без вимог, віддавав без докорів, міг плакати і до-рікати, боявся смерті і просив у людей Його вислухати. Син Божий постійно звірявся з тим, Кого любив - Своїм Отцем, і відкривав душу тим людям, яких любив не менше, ніж Отця.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

відкритістьвтіленнядовіра

Одну людину страждання озлоблювали, а іншій відкривали новий шлях - Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє! Смерть не була глухим кутом для злочинців навіть у безвиході люди мають можливість зробити свій остаточний вибір і змінити все життя. Один злочинець вимагав у Бога позбавлення від справедливого покарання за вбивство, не вважаючи, що зробив щось погане і не розуміючи, як можна жити по-іншому. Другий же подякував Христу, вперше в житті відчувши справжню радість від прощення всього того, що не давало спокою. Ця радість від полегшення сумління була передвісницею зовсім іншого життя, яке тої самої днини очікувало його за порогом смерті: -Запевняю тебе: сьогодні ти будеш зі мною в раю!

— Д. Таргонський, Бог серед людей

вибірвіразлочинці

Ісус не лякав людей божественною помстою та майбутніми стражданнями. Вбиваючи Бога, люди самі виганяли Любов зі свого життя, а потім знищували одне одного.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

Богвибір людинивигнання любові

Зло це свідомий вибір людини, спрямований проти власного сумління. Людина сама робить із себе нелюда. Бог Своєю появою не спричинив появу злоби серед людей Він її проявив. Світло Його особистості проникало в найвіддаленіші закутки душі та найпотаємніші шпарини суспільного життя і виводило усе недобре на чисту воду. В якому б соціумі Творець не втілився, результат був би той самий. Юдеї були впевнені, що знають істину, і вони ж її вбили, а римлянин Пилат цьому посприяв.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

Богвибір людинивикриття

Юдеї платили податок Риму динаріями. На кожній монеті було зобра жено погруддя імператора Тиверія та викарбувано, що він верховний жрець усіх богів Імперії: «Pontifex Маxіmus». На срібняках, які ходили в Єрусалимському храмі, не було чиїхось портретів, тільки зображення ковчега завіту, жезла Аарона або посуду із небесною манною. Первосвященники, книжники та фарисеї суворо забороняли вносити у святилище Боже римські динарії, осквернені зображенням язичницьких богів, і приймали тільки срібняки. Але їм так кортіло дістати Ісуса, що вони забули про свої ж правила і не замислюючись, занесли осквернену римську монету до святого храму. Вся ця карикатурна злоба спокусників Христа, схована за єлейною побожністю, виглядала трагікомічно. Христос, вказавши їм на монету, запитав: Чий це образ і напис? - Кесаря! - То кесареве віддайте кесареві, а Боже Богові! Христос не сказав нічого нового цією відповіддю, лише повторив те, чого навчали самі книжники та фарисеї: срібняки несіть до храму, а динарії - в податкову службу. Почувши це, народ здивувався дотепності та простоті Його відповіді, а розробники підступної операції потрапили у свою ж пастку і ще зліші відійшли від Христа.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

відповідьзаконзлоба

Людям було байдуже, що Христу ніхто не міг дорікнути якимось гріхом. Їм було важливіше, щоб Христос відповідав їхнім вимогам, і тоді вони б радо Йому вклонилися. Люди хотіли жити за власними правилами, а Христос був втіленим Словом сумління людського й інших вчив жити згідно зі Словом.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

вимоги людейвідповідальністьвласні правила

Як Христос говорив, так і жив, тому все, що Він проповідував, було чистою правдою. У Його житті сповнилося те, що Творець хотів бачити у Своему творінні - в людині. Насправді люди не знали Творця тільки тому, що не хотіли жити чесно, сумлінно та по-людськи. У Сині Божому вони, як у чистому дзеркалі, побачили власне брудне обличчя, але вирішили розбити дзеркало, а не омитися і стати чистим.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

відповідальністьлюдинаправда

Традиційні святкування мали історичну та духовну основу, та з часом релігійні лідери перетворили їх на величні державні дійства, сенс яких мало хто розумів. Проте зовнішній блиск офіційної побожності засліплював очі, люди залюбки брали в них участь. Навряд чи у натовпі можна було щиро і зосереджено помолитися Богу. Ці помпезні святкування глушили голос ро зуму, за зовнішнім лоском не було видно соціального бруду, за урочистими богослужіннями маскувалася аморальність, у величних храмах було зручно сховатися від Бога, а у тисячних натовпах – забутися і не думати про те зло, що викриває в людині її сумління.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

Богвідповідальністьлюди

Найрідніші стають найбільшими ворогами для людини тоді, коли пере творюються на виняткову цінність, коли пристрасть до них «освячує будь-яку провину, і навіть гріх вважається чеснотою, якщо зроблений заради рід них». Творець не без бою забирав у батьків те, що належало Йому особисто, - дітей. Батьки часто забувають, що їхні діти створені за образом і подобою Божою й покликані бути самобутніми, не схожими на них особистостями. Переробляти їх за своєю подобою - це гріх проти першої заповіді: «Не створи собі кумира». І навпаки, коли авторитет батьків для людини важить більше, ніж власне сумління, тоді вони стають важливішими за Бога. Христос через апостолів покликав людей боротися не з людьми, а зі своїми древніми «родинними кумирами»: Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене.

— Х. Бингем, Бог, который слышит

батькивідповідальністьдіти

Царство Боже непримітне, бо люди надто дріб'язкові, щоб його відразу помітити у своєму житті. Усі в ньому народилися і колись його покинули, бо всі були невинними дітьми, які виросли зі світу чистих дитячих мрій у прагматичний світ жорстокості та лицемірства. Заради успіху та слави люди легко переступають через сумління і втрачають радість чистого серця. А досягнувши всього, чого бажали, відчувають втому від задоволень та пересиченість від насолод. Та зустріч із Христом у багатьох пробуджує спрагу до давно забутої втіхи від безкорисливого добра.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

дитинстводобролюди

Справжній Бог - це люблячий Творець, Який устами Христа говорить з людиною в її серці та сумлінні. Він втілився і знищив усі людські ілюзії про Себе, розвіяв містичні страхи навколо Свого Отця, спростував примітивне марновірство і спонукав поважати Себе як рівноцінну Особистість. Бог люблячим поглядом Отця дивиться у вічі людині очами Людини та розмов ляє у розумі, серці та сумлінні з тими, хто йде у житті шляхом добра.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

Богдобролюдина

Творець любить людей, як Своїх дітей, і заповів їм так само любити одне одного, а все інше вони можуть зрозуміти самі, керуючись розумом і сумлінням.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

дітизаповідьлюбов