Виберіть навмання десяток великих святих, чиї життя і свідчення є широко відомими. Нехай це будуть біблійні персонажі або відомі християни післябіблійних часів. Вас одразу ж вразить той факт, що ці святі не були схожими один на одного. Іноді така несхожість яскраво кидається в очі. Наскільки, наприклад, відрізнявся Мойсей від Ісаї; наскільки відрізнявся Ілля від Давида; наскільки не схо жими один на одного були Іван і Павло, Франциск Ассі зький і Мартін Лютер, Чарльз Фінні і Тома Кемпійський. Різниця між ними настільки ж велика, як і саме людське життя: відмінності раси, національності, освіти, темпера менту, звичок та особистих якостей. Але життя всіх їх -кожного у свій час проходило на куди більших духовних висотах, ніж у більшості їхніх звичайних сучасників.
Їхні відмінності, мабуть, були випадковими і в очах Бога не мали жодного значення. Проте в якійсь життєво важли вій якості вони повинні бути схожими. Що ж це було? Наважуся припустити, що єдиною життєво важливою якістю, що їх об'єднувала, була духовна сприйнят ливість. Щось у них було відкрите до неба - щось, що спонукало їх до Бога. Не вдаючись до глибокого аналізу, скажу лише, що всі вони мали відчуття духовного і продовжували розвивати його, доки воно не стало найбільшою річчю в їхньому житті. Вони відрізнялися від пересічної людини тим, що коли відчували внутрішню тугу, то робили щось для її задоволення. Вони набули звички реагувати духовно на всі події в житті. Вони не чинили непослуху небесному баченню. Як влучно висловився Да-вид: «Під Твоїм натхненням моє серце почуло: Шукайте Мого обличчя. Тому я, Господи, справді шукатиму Твого обличчя!» (Псалом 27:8).
— Е. Тозер, Прагнути Бога