Якщо ви хоч трішечки засумнівались у силі любові між Вінстоном та Клементиною Черчилль, вам слід поглянути на ті незлі ченні записки й любовні листи, що вони їх адресували одне одному протягом усього свого подружнього життя. На день її 78-річних роковин у 1963 році він написав: Моя люба й єдина, лиш для тебе моя найніжніша любов і сотні і більше моїх поцілунків. Я буваю занудним і жалюгідним писакою; але, коли пишу до тебе, перо в моїх словах несе тобі і моє серце. Твій завжди і назавжди, B.
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
«Герої мають усю землю своєю могилою... У кожних грудях закарбоване те, чого не містять жодні таблиці, те, що навічно залишиться в пам'яті серця».
— Е. Грейтенс, Стійкість. Тяжко виборена мудрість для ліпшого життя
Волкере, ти розповідав мені, що молишся. Наступного разу, можливо, ти подумаєш ось про що: «Молитва не може напоїти водою випалені лани, або відремонтувати поламаний міст, або відбудувати зруйноване місто, проте молитва здатна напоїти водою зсушену душу, відремонтувати поламане серце і відбудувати знесилену волю».
— Е. Грейтенс, Стійкість. Тяжко виборена мудрість для ліпшого життя
Я - творіння Боже, і ти - творіння Боже. Моя робота може бути в місті, твоя, можливо, в полі. Як ти рано встаєш на свою роботу, так і я рано встаю на свою. Як ти не стверджуєш, що твоя робота важливіша за мою, так і я не стверджую, що моя робота важливіша від твоєї. І коли хтось скаже, що я роблю важливішу роботу, а інші менш важливу, ми вже добре вивчили: більш або менш важлива, немає значення, доки серце звернене до небес.
— Е. Грейтенс, Стійкість. Тяжко виборена мудрість для ліпшого життя
Мартін Лютер Кінг має рацію, коли каже, що у нас мʼякий розум і жорстокі серця, тоді як нам слід мати твердий розум і мʼяке серце.
— К. Карстенс, Епіцентр змін. Як відновлене батьківство може змінити світ
У глибині свого серця ми потребуємо Бога, навіть до кінця не розуміючи, що саме Він нам потрібний [...] ми чогось шукаємо, щось знаходимо, знайомимося, читаємо і досліджуємо, зневірюємося і губимося. А насправді потребуємо того самого, що й мале дитя – присутності Люблячого.
— М. Романюк, Пасторський щоденник