Логотерапія, зважаючи на неминуче закiнчення людського існування, є не песимістичною, а радше активізаційною. Щоб пояснити це образно, ми можемо сказати: песиміст нагадує людину, котра зі страхом і сумом поглядає на свій настінний календар, з якого що дня відриває сторінку і який щодня робиться тоншим. З іншого боку, людина, яка активно вирішує свої життєвi проблеми, наче вириває з календаря чергову сторінку й охайно та ретельно її зберігає разом із попередніми, спочатку накидавши на ній кілька стислих нотаток. Людина з гордістю й радістю оглядає багатство, зібране у цих нотатках, бо це свідчення життя, прожитого уповні. Що це означатиме для людини, якщо вона помітить, що старіє? Чи має вона будь-який привід заздрити молодим людям, яких бачить, або ностальгувати над втраченою юністю? Для чого їй заздрити молодi? Через можливості, які мають молоді люди, те майбутнє, яке для неï вже позаду? «Ні, дякую, - думатиме людина. - Замість можливостей я маю у минулому вже доконане, не тільки реальність виконаної праці і здійсненного кохання, але й мужньо пережитих страждань. Цими стражданнями я найбільше пишаюся, хоч вони й не можуть викликати заздрощів.»
— В. Франкл, Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі