З одного боку, я не найкращий оповідач про життя без поспіху. Я з тих, хто перед самим світлофором перелаштовується в іншу смугу, бо там на одну автівку менше. Хто на роботу приходить перший, іде останній і дуже цим пишається. Прудкий, балакучий, багатозадачний, кайфую від збудження (без збудників, не подумайте зайвого). Чи принаймні був таким. Тепер уже ні. З'їхав із цього шосе. То, може, саме я і маю писати про поспіх? Судити вам.
— Д. Комер, Життя без поспіху