Петро був природженим лідером, завжди брав на себе більше, ніж інші люди, і намагався у всьому бути першим. Вчитель цінував ці якості й не забороняв йому бути старшим, але внутрішня сила Петра без співчуття та любові могла легко зробити з нього праведного і безжального диктатора. Петро міг багато досягти в житті, залишивши інших учнів далеко позаду, і тоді серед людей першим після Христа був би він. Зрадивши Ісуса, апостол Петро пережив велике розчарування в собі й зрозумів, що він така ж недосконала людина, як й інші. Саме тоді Христос покликав його до пастирського служіння. Після падіння та каяття Петро міг краще зрозуміти тих людей, які падали, щоб допомогти їм. Пастир не був лідером, який ішов попереду стада, він завжди стояв позаду своїх овець, щоб усіх бачити, чистив їхні стайні, вичісував вовну і любив їх, як батько дітей. Після найбільшого падіння в житті Петро вперше серцем почув свого Вчителя і пішов за Ним у житті не тільки тілом, а й душею. Відтепер усі його вчинки були продиктовані не шаленим імпульсом молодості, а тою мудрістю, яка з'являється у людей від усвідомлення своїх помилок.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

відповідальністьвірадосвід

Петро дивився на Вчителя крізь призму власного серця, та Христос жор викрив те, що в ньому було приховано насправді: жорстко - Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське! Такими ж словами Ісус на початку Свого шляху відігнав диявола, який спокушав Його у пустелі владою. Петро любив Христа егоїстичною любов'ю, і в цій бездумній душевній прив'язаності теж ховався диявол. Учень готовий був лестити Вчителю і забути все, що той раніше говорив і чого навчав, аби Він завжди був поруч. Егоїзм, слухаючи, чує тільки своє, і люблячи, насправді жадає привласнити собі людину. Вчитель, розуміючи, що й інші апостоли так думали, повернувся з Петром до гурту і звернувся до всіх: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візь ме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Попри всі слова Христа, у душах апостолів і далі жили примарні надії на воцаріння Месії та їхне славетне майбутнє в царстві Ізраїлю. Вони більше любили себе в Христі, а не Самого Вчителя, тому й не чули Його.

— Д. Таргонський, Бог серед людей

апостоливіраегоїзм

Всюдисущість Господа це одне, і є урочистим фактом, невід'ємним від Його досконалості; але явна Присутність - то зовсім інше. І саме від цієї Присутності ми втікаємо, як Адам, щоби сховатися поміж дерев у саду, або як Петро, який сахнувся, вигукуючи: «Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!» (Луки 5:8). Отже, існування людини на землі - це життя подалі від Присутності, у відриві від того «блаженного центру», що є нашим правильним і належним місцем проживання, нашою першою оселею, яку ми не зберегли і втрата якої становить причину нашого безупинного неспокою.

— Е. Тозер, Прагнути Бога

АдамвтікаємоГоспода

Служіння – досвід не лише спільнотний, а й взаємний. Ісус, говорячи про своє пастирське служіння, зазначає: «Я ж – добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець» (Йо. 10:14-15). Ісус служить – і хоче, щоб ми служили так само. Він хоче, щоб Петро годував Його овець і піклувався про них не на манір «фахівців», які знають проблеми своїх клієнтів і дбають про них, а радше так, як це роблять уразливі брати й сестри: вони пізнають, і самі є пізнані, піклуються – і про них піклуються, прощають – і їм прощають, люблять – і їх люблять також.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

Бог Отецьбративзаємність

Тричі запитавши Петра: «Чи любиш ти мене?», Ісус каже: «Паси ягнят моїх, доглядай овець моїх, годуй овець моїх». Упевнившись в любові Петра, Ісус доручає йому служіння.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

впевненістьзапитанняІсус Христос

Перш ніж доручити Петрові бути пастирем, Ісус запитав його: «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більш, ніж оці?» Потім знову спитав: «Чи любиш Мене?» А тоді й утретє: «Чи любиш ти Мене?» (Йо. 21:15-17). Власне це питання має звучати як головне для всього нашого християнського служіння, адже саме воно може дозволити нам бути незначущими – і водночас справді впевненими в собі.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

впевненістьІсус Христослідерство

Спочатку був Ісус. Без Ісуса з Назарету, Месії, Сина Людського не було б християн. Без служіння Ісуса не було б християнської місії. Без християнської місії був християнського Заходу. Першим християнським місіонером був не Павло, а Петро, ​​і він ніколи не проголосив би таку надихаючу «місіонерську» проповідь у день П'ятидесятниці, якби не був учнем Ісуса протягом трьох років.

— К. Райт, Миссия Бога

ІсусМесіяп'ятидесятниця

Пет. 2, 9-12 - цілісний уривок (хоча, на жаль, іноді його розбивають на окремі параграфи), і суть фрагмента в наступному: 1.Раз вже ви стали тим, ким ви стали в результаті обрання, спокутування, заповіту (самосвідомості), 2. тоді ось, як ви повинні жити (етика) 3.і ось, як це вплине на язичників (місія). Звістка гранично ясна. Живучи серед народів, християни повинні відрізнятися якістю життя, що очікувалося від Ізраїлю. І мета їхнього доброчесного життя полягає в тому, щоб зрештою всі народи віддали славу Господу. Такий самий взаємозв'язок етики та місії добре видно у Втор. 4, 5-8

— К. Райт, Миссия Бога

етикаізраїльмісія