Спадщина Черчилля на європейському континенті феноменальна та родюча. І хоч би яку роль він відводив Британії, саме він був одним із тих, хто створив еру 70 років без війни у Західній Європі, — і навіть сама ідея ймовірного конфлікту звучить більш ніж абсурдно.
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
У Цюріху в 1946 році Черчилль сказав: Нашим обов'язком є побудувати подобу Сполучених Держав Європи... Структурними особливостями цієї системи, якщо вона буде гідно і правильно сформована, будуть такі, що сприятимуть зменшенню ваги матеріальної сили поодинокої держави... Та якщо на початку всі складові Держави Європи неспроможні чи не воліють сполучитись у такий союз, у жодному разі не слід зупинятися, а слід скликати й об'єднувати ті, які воліють і можуть.
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
У жовтні 1942 року, у розпал війни, Черчилль написав листа Ентоні Ідену, у якому змалював своє бачення повоєнного світу. Ідеальним, на його думку, варіантом були Сполучені Держави Європи, за винятком Росії, у яких перепони між європейськими націями були б «мінімальними і пересування нічим не обмежу валося б». А після війни було ще повно пишних промов, про союз галлів і тевтонців, підвалини Святині Миру і всілякого 1 такого іншого.
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
Лестері, запевнивши виборців: «Багато хто вважає його суто воєнно налаштованим, але я знаю його дуже добре і переконана - він не такий. Насправді, одним із найбільших його талантів є талант творити мир».
— Б. Джонсон, Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію
Альфред Нобель [...] хотів, щоб його запам'ятали як прихильника миру. Йому стало зрозуміло: щоб некролог виглядав інакше, він має змінити своє життя. Сьогодні ми знаємо Альфреда Нобеля насамперед як засновника Нобелівської премії та пацифіста, а отже, він з успіхом здійснив задумане.
— Б. Уилкинсон, Духовное обновление или три стула
У всій подорожі є чотири основні дії. Це рух від прощення до прийняття, від того, щоб брати до того, щоб віддавати, від страху до внутрішнього миру, від відповідальності до простих відповідей. Вони зазвичай проходять природно в міру того, як віра і довіра стають глибшими, тоді, коли ми спроможні відпустити те, за що чіплялись, і віддати себе в Божі руки.
— Д. Хагберг, Р. Ґеліх, Критична подорож
Пізнання Христа і є саме життя, і оживляє нас споглядання Христа. Усвідомлення цієї істини, як казав Чарльз Сперджен, - ключ до християнського щастя: «Постійна праця Святого Духа - відводити наш погляд від самих себе та звертати його на Ісуса; сама на ж намагається досягти зворотного, бо постійно прагне змусити нас слухати себе, а не Христа. Споглядаючи свої молитви, свої звершення або почуття, ми ніколи не знайдемо щастя: спокій для душ наших прихований в Ісусі, а не в нас. І, якщо ми бажаємо неквапливо здолати сатану і знайти мир з Богом, зробити це треба, лише «дивлячись на Ісуса»
— М. Ривз, Наслаждение Троицей. Упоительное единение с Богом Отцом, Сыном и Святым Духом
Він залишив служіння із почуттям миру й вдячності, пояснюючи: «Якщо те, чим ти живеш, не є здоровим, не розширює твою душу і не поглиблює твою любов до Бога та ближніх, тоді криза, яка змусить тебе усвідомити потребу в змінах, - дуже добра річ. Це дар від Бога. І це те, що я пережив на власному досвіді.»
— Д. Мюррей, ReSet. Життя благодаті в умовах вигорання
Умиротворення досягається лише в стані спокою і душевної неквапливості. Я починаю поспішати, якщо в глибині душі сумніваюся, що Бог оберігає мене і піклується про мене. Тоді я поспішаю сам про себе подбати, оскільки не впевнений, що Бог впорається з цим завданням.
— А. Фадлинг, Жизнь без спешки. Ритм труда и отдыха по примеру Иисуса.