Як наслідок, перед нами постає наступне питання: яка дисципліна потрібна майбутньому лідерові, щоб подолати спокусу індивідуального героїзму? Тут я хотів би запропонувати практику сповіді та прощення. Майбутні лідери повинні бути містиками і глибоко поринати у споглядальну молитву; так само вони мають бути завжди готові визнати власну розбитість і попросити прощення у тих, кому служать.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

вразливістьгероїзмглибина

Я знову і знову переконуюсь, як важко бути по-справжньому вірним Ісусу на самоті. Треба, щоб мої брати чи сестри молилися зі мною, говорили мені про духовне завдання, яке на нас покладене, і спонукали мене залишатися чистим думкою, серцем та тілом. Але набагато важливіше те, що зцілює Ісус – не я; слова істини говорить Ісус – не я; Господом є Ісус – не я. Це стає абсолютно очевидним, коли разом проголошуємо покутну силу Бога. Справді, коли служимо разом, людям легше визнати, що ми прийшли не від свого імені, а від імені Господа Ісуса, який нас послав.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

благовістябратиГосподь

Перш за все, Ісус посилає дванадцятьох парами (див. Мр. 6:7). Ми постійно забуваємо, що нас посилають по двоє. Нести Добру новину самі по собі ми не можемо. Нас покликано проголошувати Євангеліє разом, у спільноті.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

апостолиблаговістяЄвангеліє

Поглянувши на сучасну церкву, легко переконатись, що серед служителів та священників панує індивідуалізм. Мало хто з нас має достатньо великий репертуар умінь та навичок, якими можна пишатися, але більшість і далі вважає: якщо нам узагалі є що показати, то це те, що ми можемо робити самі. Багато хто з нас почувається, скажімо, таким собі канатоходцем-невдахою, який виявив, що йому не до снаги залучити тисячі людей і посприяти численним наверненням, що таланту творити прекрасні літургії бракує, та й узагалі зовсім не такий він популярний серед молоді, дорослих, та старших віком, як сподівався, що не здатен відповідати на потреби людей тією мірою, на яку розраховував. А проте більшість з нас і далі гадає, що в ідеалі ми мали б усе це робити – і то успішно. Зірковість та індивідуальний героїзм, такі очевидні у нашому конкурентному суспільстві, зовсім не чужі й церкві. Там також панівним є образ людини, яка «зробила себе сама» і може все здійснювати самостійно.

— Г. Ноуен, В ім’я Ісуса. Роздуми про християнське лідерство.

героїзмідоли суспільстваіндивідуалізм

Заклик «подати тіла в жертву живу», який звучить у Римлянам 12:1, 2, зазвичай тлумачиться як вимога індивідуального освячення, але насправді йдеться про необхідність присвятити себе громаді і не жити відокремленими індивідуумами. Весь дванадцятий розділ Послання до римлян, якщо вже на те пішло, слід читати як опис цього нового суспільства.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

громадаіндивідуалізмнове суспільство

Деякі християни утримуються від алкоголю, але при цьому залишаються закоренілими індивідуалістами та споживачами, настільки ж жадібними до матеріальних благ та влади, як і всі інші. Таке життя є величезною проблемою для нашого свідчення у світі.

— Т. Келлер, Центровая Церковь

алкогольвладажадібність