Неприємне відчуття, що охопило мене, коли я по годився втікати з товаришем, посилилося. Раптово я вирішив ще раз узяти долю в свої руки. Я вибіг з барака i сказав товаришу, що не зможу піти з ним. Щойно я категорично повідомив йому, що вирішив залишитися з моїми пацієнтами, прикре відчуття залишило мене. Я не знав, що готують Для нас прийдешнi днi, але відчував внутрішній спокій, якого не досвідчував раніше. Я повернувся до барака, усiвся на дошці коло ніг мого земляка і спробував заспокоїти його; потім побалакав з іншими, намагаючись полегшити ïхнi лихоманковi марення.
— В. Франкл, Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі