Ми усвідомлюємо, що чим більше Бога ми маємо, тим менше нам потрібно щось іще. Ми не відмовляємось від матеріальної власності, ми просто вчимось менше її потребувати, відсторонюємось від речей і людей, як засобів опори і підтримки. Ми зсередини сяємо так, що це сяйво не потрібно підсилювати. В нас може не бути хорошого здоров’я, нам не обов’язково бути гарними за світовими стандартами, але ми чудові за Божими стандартами. Ми з вдячністю приймаємо життя і маємо внутрішнє задоволення, незалежно від того, що ззовні. Суть в тому, що ми насправді не думаємо як багато чи як мало маємо, і це не тому, що не цінуємо гарних речей, вроди, здоров’я і щастя. Ми цінуємо. Але ми не прив’язані до гарних речей і до речей взагалі. Ми вільні від тягарів, ми мандруємо без багажу.
— Д. Хагберг, Р. Ґеліх, Критична подорож