Уявіть жінку бідну вдову, у якої є єдиний син. Вона вчить його жити так, як сама вважає правильним: завжди говорити правду, старанно працювати і допомагати бідним. Отримуючи мізерну зарплату, вона, завдяки своїй ощадливості, зуміла оплатити його вищу освіту. Уявіть, що після закінчення вишу він майже з нею не спілкувався. Зрідка надсилав різдвяну листівку, але не заїжджав, не відповідав на телефонні дзвінки та листи, не розмовляв із нею. Водночас життя його відповідало саме тим ідеалам, яких вона його навчала, він чесний, працьовитий і готовий до благодійності. Що скажете: це нормально? Звісно ні! Хіба ми не скажемо, що негоже жити правильно, але водночас нехтувати стосунками з тим, кому ти всім зобов'язаний? Так само, якщо Бог створив нас і ми Йому всім зобов'язані, але не живемо для Нього, а лише «живемо правильно», то цього недостатньо. На всіх нас висить борг, який слід сплатити.
— Т. Келлер, Центровая Церковь