Коли близька людина страждає, то люди схильні реагувати на це звичними способами. Вони або відступають на безпечну відстань, або беруться повчати того, хто страждає, або перенаправляють його до інших. Ми намагаємося відгородитися від людини зі змученою душею, немов від прокаженого. При цьому ми з готовністю вимовляємо слова, що звучать дуже по-християнськи. Наприклад, ми впевнено говоримо: "Бог поруч із тобою завжди, навіть у часи скорботи". Або резонно запитуємо: "Згадай, як нещодавно тобі допомогло Слово Боже". Або переконуємо: "Даремно ти так засмучуєшся. Ти занадто мучиш себе. У твоєму житті багато хорошого". Ці слова нічого не дають нашим власним серцям, але ми чомусь думаємо, що вони втішать інших. А насправді такі фрази дають нам змогу швидше закінчити тяжку розмову з "хворим", і з полегшенням повернутися до більш "здорових" людей.
— Л. Крабб, Целительная сила общения