Ми не очікували, що перші дні лютневого вторгнення Росії стануть ударом під дих. Навіть молитися не виходило. У більшості випадків не хотілося. Мовчання. Безмовність. Усе на автопілоті. Таким станом були відзначені люди повсюдно. Лише пізніше я став помічати, що хтось із наших співробітників знайшов сили молитися біблійними псалмами тими самими, у яких вивільнялося прокляття на ворога, молитви гніву й плачу, що зрідка перемежовуються проханнями про потреби. Загалом панувала безмовність — Нарнія, скута зимовими обіймами.
— В. Синій, Людина, в якої вкрали дім