Які сильні слова, яке грізне застереження кожному, хто несе те чи інше служіння: «... величезна небезпека ... полягає у його постійному зіткненні з Божественним». Чим же небезпечний цей близький дотик! Тим, що він стає причиною втрати благоговійного страху перед Богом. Ви так довго і пильно вивчали Писання, що велика Повість викуплення з її всеосяжною мудрістю вже не надихає вас, як раніше. Ви так довго і пильно досліджували спасіння, що нині, стоячи біля підніжжя Хреста, не відчуваєте ні особливої скорботи, ні особливої радості. Ви так довго повчали і наставляли інших, що вже не дивуєтесь, що обрані бути учнем Ісуса Христа. Ви так довго розбирали богослов'я Писання, що забули про його кінцеву мету особистої святості кожного віруючого. Ви так довго займалися стратегією і плануванням служіння в помісній церкві, що перестали благоговіти перед Всевишнім Стратегом, який скеровує кожен ваш крок. Ви провели стільки часу в роздумах про те, що означає вести інших у поклонінні, що самі ледь не розучилися поклонятися Богові. Все це стало для вас настільки звичною і повсякденною справою, що вже не хвилює вас, як раніше; як не сумно, трапляються навіть моменти, коли чудо благодаті проходить повз вашу увагу, зайняту турботами служіння.П. Трипп, Опасное призвание (Чернігів: In Lumine Media, 2015), С.133
Мовою оригіналу

Какие сильные слова, какое грозное предостережение всяко­му, кто несет то или иное служение: «…огромная опасность… за­ключается в его постоянном соприкосновении с Божественным». Чем же опасно это близкое соприкосновение! Тем, что оно становится причиной утраты благоговейного страха перед Богом. Вы так долго и пристально изучали Писание, что великая повесть искупления с ее всеохватной мудростью уже не вдохновляет вас, как прежде. Вы так долго и пристально исследовали спасение, что ныне, стоя у подножия Креста, не испытываете ни особого сокру­шения, ни особой радости. Вы так долго поучали и наставляли других, что уже не поражаетесь тому, что избраны быть учеником Иисуса Христа. Вы так долго разбирали богословие Писания, что позабыли о его конечной цели личной святости каждого веру­ющего. Вы так долго занимались стратегией и планированием служения в поместной церкви, что перестали благоговеть перед Всевышним Стратегом, Который направляет каждый ваш шаг. Вы провели столько времени в размышлениях о том, что значит вести других в поклонении, что едва ли не разучились сами покло­няться Богу. Все это стало для вас настолько привычным и обы­денным делом, что уже не волнует вас, как раньше; как ни печаль­но, случаются даже моменты, когда чудо благодати проходит мимо вашего внимания, занятого заботами служения

П. Трипп, Опасное призвание (Чернігів: In Lumine Media, 2015), С.133