Отже, вигук Маранафа! в 1 Кор. 16:22 є старовинним формулюванням палестинської молитви, зверненої до Господа Ісуса. Це благання про те, щоб він не зволікав з'явитися у славі та могутності. Якби перші християни шанували Ісуса лише maran, учителем, молитва не була б звернена безпосередньо до нього. Вона ясно свідчить про центральне місце, яке ранні арамейські християни... відводили прийдешньому у своєму поклонінні. Павло запозичує цей арамейський вислів і використовує його без додаткових роз'яснень у заключних поезіях коринфської церкви.К. Райт, Миссия Бога (Черкассы: Коллоквиум, 2015), С.97
Итак, восклицание Маранафа! в 1 Кор. 16:22 представляет собой старинную формулировку палестинской молитвы, обращенной к Господу Иисусу. Это мольба о том, чтобы он не медлил явиться во славе и могуществе. Если бы первые христиане почитали Иисуса только лишь maran, учителем, молитва не была бы обращена непосредственно к нему. Она ясно свидетельствует о центральном месте, которое ранние арамейские христиане… отводили Грядущему в своем поклонении. Павел заимствует это арамейское выражение и использует его без дополнительных разъяснений в заключительных стихах послания коринфской церкви.
К. Райт, Миссия Бога (Черкассы: Коллоквиум, 2015), С.97