Мій земляк з Портленда й близький друг Ей Джей Свобода пише: «Церква, бездумно підлаштовуючись під ритми індустріального й помішаного на успіху Заходу, майже забула (про шабат). Що в результаті? Наші виснажені шляхом, змучені церкви не зуміли впровадити шабат як невіддільний елемент християнського учнівства. Я не кажу, що ми не любимо Бога — любимо Його щиро. Просто розучилися проводити з Богом час». Він веде далі: «Ми стали чи не найбільш емоційно спустошеними, психологічно перевантаженими й духовно недогодованими людьми в історії».Д. Комер, Життя без поспіху (Тернопіль: Кана, 2026), С.140