Аміші, як й інші віддані послідовники Ісуса, нагадують нам: колись життя було значно, значно повільнішим. Без автівок, якими завжди треба кудись мчати, літаків, на які треба встигнути, безсонних студентських ночей з літрами кави, невпинного шквалу сповіщень на телефоні, нескінченних списків розваг, що чигають на нашу увагу. Дуже легко прийняти такий темп життя як норму. Але це не норма. Постійний дефіцит часу, до якого всі звикли, — явище порівняно нове. Як біологічний вид ми досі випробовуємо його на собі. І перші наслідки жахають.Д. Комер, Життя без поспіху (Тернопіль: Кана, 2026), С.51