І знаходимо місце свободи. Невдачі поступово втрачають владу над нами. Як і успіхи. Ми звільняємося від тиранії чужих думок: осуду чи похвали від інших. Здобуваємо свободу бути собою — мозаїкою, якою ми є насправді. Просто дітьми біля Отця, які огорнуті любов'ю. Вільні йти власним шляхом, скільки треба. У тиші й усамітненні наші душі нарешті повертаються додому. Туди, куди запрошував Ісус, коли казав «перебувати в Моєму слові». 24 У місце спокою. Ми повертаємося до місць душевного спокою. До того, що Томас Келлі називав «неспішним (осередком) спокою і сили».Д. Комер, Життя без поспіху (Тернопіль: Кана, 2026), С.129